Цитати з книги

Метою цього есе є обґрунтування одного дуже простого принципу, який має право абсолютно регулювати взаємовідносини суспільства з окремою особою в плані примусу та контролю, незалежно від того, чи використовуються засоби фізичної сили у вигляді правових санкцій, чи морального примусу з боку громадської думки. Цей принцип полягає в тому, що єдиною метою, з якої людство має право — індивідуально чи колективно — втручатися у свободу дій будь-кого зі своїх членів, є самозахист. Єдиною метою, з якої можна правомірно застосовувати владу над будь-яким членом цивілізованої спільноти всупереч його волі, є запобігання шкоді іншим. Його власне благо — фізичне чи моральне — не є достатнім підставою.

Єдина частина поведінки будь-якої людини, за яку вона несе відповідальність перед суспільством, — це та, що стосується інших. У тій частині, яка стосується виключно її самої, її незалежність є, за правом, абсолютною. Над собою, над власним тілом і розумом, людина є суверенною.

Суспільство може і справді виконує свої власні розпорядження: і якщо воно видає неправильні розпорядження замість правильних, або будь-які розпорядження взагалі у справах, у які йому не слід втручатися, воно чинить соціальну тиранію, що є більш грізною за багато видів політичного гноблення, оскільки, хоч зазвичай і не підкріплена такими крайніми покараннями, вона залишає менше можливостей для втечі, проникаючи набагато глибше в подробиці життя та поневолюючи саму душу.

Якби все людство, за винятком однієї людини, дотримувалося однієї думки, а лише одна людина мала протилежну думку, людство не мало б більше підстав придушувати цю одну людину, ніж мала б ця людина, якби вона мала владу, придушувати людство.

Особлива шкода від придушення висловлення думки полягає в тому, що це позбавляє людство — як нащадків, так і нинішнє покоління; тих, хто не поділяє цю думку, навіть більше, ніж тих, хто її дотримується. Якщо думка правильна, їх позбавляють можливості обміняти помилку на істину; якщо вона хибна, вони втрачають те, що є майже такою ж великою користю, — чіткіше сприйняття та яскравіше враження від істини, що виникають у результаті її зіткнення з помилкою.

Єдина свобода, яка заслуговує на цю назву, — це свобода прагнути власного блага своїм шляхом, доки ми не намагаємося позбавити інших їхнього блага або перешкоджати їхнім зусиллям його досягти.

Той, хто знає лише свою сторону справи, знає про неї дуже мало.