Віктор Франкл, австрійський психіатр і невролог, втратив у таборах майже всю свою сім’ю, пережив голод, холод, приниження та постійну загрозу смерті. Однак саме в цих нелюдських умовах він сформулював головний висновок свого життя: людина може вижити навіть тоді, коли в неї забрали все, крім одного — свободи обирати своє ставлення до обставин. Франкл переконливо показує, що той, хто має «чому жити» (сенс), здатен витримати майже будь-яке «як». Книга складається з двох частин. Перша — це проникливе свідчення про життя в концтаборі, де автор аналізує психологічні стани в’язнів і спостерігає, чому одні ламалися, а інші зберігали внутрішню гідність. Друга частина викладає основи створеної Франклом логотерапії — третьої віденської школи психотерапії (після психоаналізу Фройда та індивідуальної психології Адлера). На противагу теоріям, що зводять людину до інстинктів чи умов рефлексів, Франкл стверджує: найглибшою потребою людини є пошук сенсу. Книга доводить, що свобода — це не зовнішні обставини, а внутрішня реальність. Навіть у тоталітарному пеклі, де тіло повністю підкорене, людина залишається вільною у виборі цінностей, у збереженні любові, гуманності та гідності. Ця думка є потужним викликом будь-яким формам тоталітаризму та ідеологій, що намагаються звести людину до безвольної маси. Сьогодні, коли багато людей відчувають екзистенційну порожнечу, втрату орієнтирів, тривогу та відчуття безглуздості ця книга звучить особливо актуально. Вона не обіцяє легкого щастя, але пропонує щось значно цінніше — шлях до осмисленого життя навіть крізь страждання.