Лал починає з розмежування класичного лібералізму як від консерватизму, так і від сучасної соціал-демократії. Спираючись на Адама Сміта, Девіда Юма та пізніших мислителів, таких як Хайєк, він стверджує, що класичний лібералізм сприймає зміни та матеріальний прогрес, а не чіпляється за традиції заради них самих. Він простежує становлення двох великих ліберальних міжнародних економічних порядків: британської системи односторонньої вільної торгівлі дев'ятнадцятого століття, золотого стандарту та відносно обмеженого уряду; американського порядку після Другої світової війни, який певний час підтримував відкриті ринки та потоки капіталу. Він показує, що в обидва періоди вільна торгівля та мобільність капіталу призвели до підвищення рівня життя в багатьох частинах світу. Серцем книги є атака Лала на те, що він називає «новим дирижизмом». Хоча старомодний соціалізм значною мірою дискредитований, він стверджує, що інтервенціонізм продовжує існувати через промислову політику, екологічне регулювання, міжнародну бюрократію та спроби надати капіталізму більш «людське обличчя». Спираючись на ідеї щодо суспільного вибору, Лал стверджує, що уряди рідко є нейтральними охоронцями суспільного блага, адже вони часто потрапляють у полон особливих інтересів та шукачів ренти. Навіть доброзичливі втручання, стверджує він, часто призводять до гірших результатів, ніж ті недосконалості ринку, які вони прагнуть виправити. Він особливо критично ставиться до багатьох екологічних заяв, міжнародних фінансових установ, таких як МВФ, та політик, які, на його думку, перешкоджає зростанню в країнах, що розвиваються, під прапором захисту бідних. Лал не цурається суперечок. Він захищає глобалізацію як від культурних націоналістів, які бояться вестернізації, так і від економічних інтервенціоністів, які не довіряють самому капіталізму. Як приклад він аналізує Японію, Китай та Індію як доказ того, що ринково-орієнтоване зростання не обов'язково має знищувати місцеві культури. Він також ставить під сумнів загальноприйняту думку щодо таких питань, як дитяча праця в бідних країнах, стверджуючи, що заборони іноді можуть зашкодити саме тим людям, яким вони прагнуть допомогти, коли кращі альтернативи недоступні. Сильними сторонами книги є її широта та ясність. Лал віртуозно маневрує між економічною історією, теорією та сучасними політичними дебатами. Читачі, які вже схиляються до поглядів вільного ринку, знайдуть потужне підкріплення своєї позиції. Ті, хто скептично ставиться до класичного лібералізму, зіткнуться з послідовним та добре задокументованим викликом, який змусить їх стикнутися з незручними питаннями про межі компетенції уряду та фактичний досвід ринково-орієнтованих реформ у скороченні бідності.