Високі податки — завершальний акорд майбутньої катастрофи

Так, більшість заможних людей залишається, навіть коли уряд встановлює максимальні ставки податку на доходи або запроваджує податок на майно. Для цього є багато причин. Підприємці — теж люди, а не просто приклади «хомо економікус». Багато хто з них, попри все, любить свою країну і вони не хочуть залишати своїх друзів. Багато заможних людей — люди похилого віку, яким важко вивчати інші мови. Дехто просто сподівається, що політична ситуація в їхній країні покращиться. Інші залишаються, бо уряд ускладнює їм виїзд, встановлюючи високі податки на виїзд.

Але найгірші наслідки високих податків полягають не в тому, що заможні люди залишають країну. Справжня проблема — це суспільний клімат й панівні настрої, які призводять до запровадження високих податків.

Для свого документального фільму «В чому Швеція мала рацію» я поспілкувався зі шведськими підприємцями, які пам’ятають 1970-ті та 1980-ті роки, коли у Швеції діяли надзвичайно високі податки. Найбільше їм запам’яталася атмосфера, в якій до підприємців ставилися як до ворогів і дивилися на них з підозрою.

Найважливіша зміна, свідками якої вони стали за останні кілька десятиліть, полягає в тому, що тепер підприємців у Швеції вважають взірцями для наслідування, особливо серед молоді. Вони більше не є козлами відпущення. Натомість люди захоплюються ними та прагнуть повторити їхній успіх.

Успіх цієї трансформації відображається у надзвичайно динамічній стартап-сцені Швеції. Такі компанії, як Spotify, Klarna, King та iZettle, досягли міжнародного успіху. Стокгольм зараз є одним із провідних європейських центрів створення так званих «єдинорогів» — стартапів, оцінюваних щонайменше в один мільярд доларів.

Країна вже створила 46 «єдинорогів» і посідає перше місце в Європі за їх кількістю на душу населення. Швеція також досягла виняткового успіху у сфері первинних публічних розміщень акцій (IPO). За даними ОЕСР, у період з 2014 по 2025 рік у Швеції на біржу вийшли 1 114 компаній, а у 2025 році Стокгольм навіть став провідною європейською фондовою біржею за кількістю нових лістингувань.

Щось подібне неможливо було б уявити у 1970-х роках. Тоді німецький письменник Ганс Магнус Енценсбергер писав про Швецію:

На думку Енценсбергера, Швеція стала країною, де багаті почувалися «зайвими, зневаженими та ізольованими».

Сьогодні соціальна заздрість у Швеції поширена менше, ніж у багатьох інших країнах. У Франції та Німеччині, наприклад, людей, які заздрять багатим, набагато більше, ніж у Швеції. Податки на спадщину, дарування та майно вже давно скасовано.

Високі податки для багатих, як правило, запроваджуються після багаторічних кампаній, які ведуть ЗМІ та ліві політичні партії, зображуючи заможних людей як козлів відпущення. Високі податки є лише наслідком таких кампаній. Але ці кампанії не просто спонукають політиків запроваджувати вищі податки. Вони також змушують підприємців відчувати, що їхній внесок вже не є цінним.

Існує різниця між країною, де багатих насамперед розглядають як козлів відпущення — як у Франції та Німеччині, — та країною, де їх вважають взірцями для наслідування — як у Польщі та В’єтнамі. Згадане раніше дослідження 13 країн показує, що соціальна заздрість найвища у Франції та Німеччині, а значно нижча в таких країнах, як Польща та В’єтнам.

Більший економічний динамізм у таких країнах, як Польща та В’єтнам, також пов’язаний із цим іншим ставленням до багатих, яких розглядають як зразки для наслідування, а не як козлів відпущення.

Коли економісти аналізують наслідки підвищення податків, вони, як правило, зосереджуються лише на цифрах: як змінюється податкове навантаження на підприємства або скільки заможних людей залишає країну. Вони приділяють занадто мало уваги психологічним наслідкам, тобто як зміна ставлення впливає на економіку та суспільство.

Високі податки є лише кінцевим наслідком попередньої зміни менталітету в країні. Вони не є причиною, а насамперед — результатом того, що розвиток пішов хибним шляхом.

У країні, де панує така ментальність, повністю змінюється спосіб мислення людей про економіку. Увага більше не зосереджується на створенні багатства, а виключно на його перерозподілі.

Країна, де підприємців вважають взірцями для наслідування, а молодь прагне йти їхніми слідами, розвиватиме зовсім іншу економічну динаміку, ніж країна, де слово «багатий» стало образою. Ці наслідки набагато шкідливіші, ніж конкретно вимірювані наслідки від’їзду заможних людей з країни.