Чому у Франції та Німеччині багатих ненавидять, а в Польщі й В’єтнамі — наслідують? Опитування Райнера Цітельманна пояснюють, хто росте швидше: суспільства заздрості чи суспільства рольових моделей.
Економісти знають, наскільки важливими є психологічні фактори у економіці, хоча вони приділяють мало уваги наслідкам соціального клімату, в якому багаті люди розглядаються як рольові моделі або цапи-відбувайли.
Чи є зв'язок між ставленням до багатих та економічним успіхом країни? Порівняння дванадцяти країн виявляє цікаві та несподівані результати.
Для моїх міжнародних досліджень багатих людей, я замовив Інституту Ipsos MORI проведення репрезентативних опитувань у 13 країнах світу.
На базі цих опитувань, окрім іншого, було розраховано “Коефіцієнт соціальної заздрості”. Простіше кажучи, він вимірює, наскільки поширеною є соціальна заздрість до багатих у країні. Значення 1 означає, що людей із вираженою соціальною заздрістю приблизно стільки ж, скільки людей без вираженої соціальної заздрості. Що вище значення, то сильніша соціальна заздрість до багатих; що нижче значення, то слабша вона є.
Я виключаю результати Китаю з цього порівняння. Проводити опитування громадської думки там складніше через політичні умови, і результати є значно менш точними. Проте вірогідно, що слабша економічна динаміка Китаю останніми роками також пов’язана зі зміною ставлення до багатства, яке стало менш позитивним порівняно з 2010-ми роками.
Далі я зосереджуюсь на решті дванадцяти країнах. Вимальовується примітна закономірність:
Франція має найвищий Коефіцієнт соціальної заздрості серед опитаних країн — 1,26. Німеччина посідає друге місце з показником 0,97. Водночас Франція та Німеччина належать до країн, економіки яких розвивалися з порівняно малою динамікою останніми роками.
На протилежному кінці шкали картина зовсім інша.
У Польщі Коефіцієнт соціальної заздрості становить лише 0,21, порівняно з 0,33 у Південній Кореї та 0,43 у В’єтнамі. Соціальна заздрість до багатих тому набагато менш поширена в цих країнах, ніж у Франції чи Німеччині. Водночас Польща, Південна Корея та В’єтнам переживали набагато динамічніший економічний розвиток протягом триваліших періодів. Контраст стає ще чіткішим, коли ми дивимося на особистісні риси, які респонденти пов’язують із багатими.
У Німеччині п’ять найчастіше згадуваних характеристик — егоцентричні (62%), матеріалістичні (56%), безжальні (50%), жадібні (49%) і зарозумілі (43%). Отже, усі п’ять рис, які німці найчастіше асоціюють із багатими, є негативними.
У В’єтнамі картина майже протилежна. П’ять найчастіше згадуваних характеристик — далекоглядні/візіонери (74%), інтелектуальні (69%), сміливі/відважні (67%), працьовиті (63%) і винахідливі (62%).
У Польщі також чотири з п’яти найчастіше згадуваних рис особистості є позитивними: сміливі/відважні (49%), винахідливі (45%), працьовиті (43%) та інтелектуальні (39%). Лише один негативний термін — матеріалістичні (41%) — увійшов до п’яти рис особистості, які поляки найчастіше асоціюють із багатими.
Отримані результати наводять на цікаву гіпотезу: країни, у яких багатих і успішних людей сприймають менше як цапів-відбувайлів і більше як рольові моделі, можуть мати кращі умови для економічної динаміки. Там, де багатство насамперед асоціюється з жадібністю, експлуатацією та несправедливістю, у людей менше стимулів самим ставати підприємцями, ризикувати, створювати бізнеси й примножувати багатство. Водночас вимоги підвищити податки, посилити перерозподіл і запровадити додаткові обмеження для підприємців у такому суспільстві частіше знаходять підтримку.
Share
Там, де успішних підприємців сприймають радше як рольові моделі, може діяти інший механізм. Тоді люди рідше запитують: «Чому в нього так багато?» чи «Що в нього можна відібрати?», і частіше: «Як він цього досяг — і як мені зробити те саме?». Особливо цікавими прикладами є Польща та В’єтнам. Обидві країни за останні десятиліття переживали помітне економічне піднесення. І в обох країнах соціальна заздрість до багатих значно нижча, ніж, наприклад, у Франції та Німеччині.
У В’єтнамі багатих людей часто асоціюють із позитивними рисами. Водночас країна пережила колосальне економічне піднесення від часу ринково орієнтованих реформ «Дой Мой». Дохід на душу населення збільшився в кілька разів, а бідність скоротилася з майже 80 відсотків у 1990 році до приблизно трьох відсотків сьогодні.
Польща також від часу капіталістичних реформ початку 1990-х розвинулася з однієї з найбідніших країн Європи в одну з її найбільш динамічно зростаючих економік.
Інше опитування, проведене в 34 країнах, показало, що ставлення до капіталізму було значно позитивнішим у таких країнах, як Польща, Сполучені Штати, Південна Корея та В’єтнам, ніж, наприклад, у Німеччині та Франції.
Суспільство, у якому успішних підприємців сприймають як рольові моделі й багато людей прагнуть самі досягти економічного успіху, створює сприятливіший клімат для підприємництва, інновацій та економічного поступу, ніж суспільство, у якому багатство насамперед викликає недовіру, заздрість і вимоги перерозподілу. Економісти та соціальні психологи мали б приділяти цим зв’язкам більше уваги.
Відомий німецький історик, соціолог, підприємець, автор бестселерів про фінансовий успіх мільйонерів і мільярдерів. Досліджує природу капіталізму та походження багатства. Р. Цітельманн є активним захисником капіталістичної економічної моделі та критикує антикапіталістичні погляди.
Німеччина стагнує через надмірні податки, які витрачаються на регуляції та утримання емігрантів. Падіння показників економічної свободи, інновацій та загального рівня освіти є головним викликом сьогодення. Чи є вихід з цього зачарованого кола?
Кейс зовні благополучної Норвегії як приклад державної економічної політики, яка змушує великий бізнес та заможних людей емігрувати з “соціалістичного скандинавського раю” разом з капіталами через надмірні податки та зарегульованість у більш фінансово-сприятливі юрисдикції.
Шкідливі економічні міфи лежать в основі цілих країнових стратегій розвитку, але у підсумку призводять до економічної кризи, обвальної інфляції та тривалого зубожіння цілих націй. Приклад — Україна. Але чи є антидот?
