Всі публікації
Справжні цінності українців: свобода чи безпека?
Соціологічне дослідження від ILI дає глибший погляд на українське суспільство без застарілих стереотипів, через реальні цінності людей, їхні переконання та суперечності у світогляді. Це дає розуміння майбутнього вектора розвитку України.
9 Вересня, 2026
Економічна свобода
Політика і право
Рейтинги
Свобода людини та соціум
Урядування та державні регуляції
Поширити
Представляємо глибинне соціологічне дослідження цінностей українського суспільства. Українці переживають складні часи з екзистенційними викликами, але чи змушує це суспільство змінюватись докорінно, шукати новий баланс між свободою і безпекою, особистою відповідальністю і роллю держави? Що насправді означає свобода для українців у час війни? Чи готове суспільство захищати особисті права, коли йдеться про безпеку держави? Якою має бути роль влади, де проходять межі державного втручання та чи довіряють українці вільному ринку? Саме ці запитання є особливо важливим для розуміння майбутньої України й відповіді на них ви знайдете у цьому дослідженні.
Розділ 1. Світогляд, цінності, особисті свободи
Самооцінка ідеологічно-політичних поглядів.
Сумарно 46,5% респондентів солідаризуються з ідеологіями, які передбачають активну участь держави в житті суспільства (соціал-демократичний, консервативний та соціалістичний вектори), тоді як позиції індивідуалізму та мінімізації державного впливу (лібералізм і лібертаріанство) сукупно підтримують лише 13 % опитаних, 15% самоідентифікують свої ідеологічно-політичні погляди як націоналістичні, 10% – як центристські, 15,5% не змогли визначитися з відповіддю.
Суспільна думка респондентів щодо ролі держави розділилася майже навпіл, проте ідеї саморегуляції мають дещо більшу підтримку.
Сукупно 44% опитаних схиляються до ліберальнішого підходу та вільного вибору людей.
Позицію щодо активного державного втручання задля досягнення справедливості сукупно поділяють 33,5% респондентів. Понад шоста частина вибірки займають балансуючу центристську позицію.
Майже половина опитаних змінили чи сформували ідеологічно-політичні переконання через війну та її наслідки (48%), а також через особистий досвід у роботі, бізнесі чи житті спільнот (43%). Наступними за вагомістю йдуть розчарування у владі (35%) виховання в сім’ї (34%), самоосвіта (29%).
Водночас коло спілкування (20%), традиційне навчання в школі чи університеті (20%) та інтернет-ресурси, як-от блоги чи YouTube (9%), мають найменший вплив на те, яких ідеологічно-політичних поглядів дотримуються респонденти.
Найбільшу групу серед учасників дослідження становлять прихильники соціал-демократичних поглядів (24,5%), які роблять акцент на соціальній справедливості та необхідності розбудови сильної держави добробуту.
Другою за чисельністю є група респондентів із консервативними установками (19%), для яких пріоритетними є традиційні цінності, суспільна стабільність та порядок.
Націоналістичну ідеологію, що базується на пріоритеті національних інтересів і розвитку культури, маркують як власну 15% опитаних.
Помірковану центристську позицію, яка передбачає поєднання та балансування різних політико-економічних підходів, поділяють 10% респондентів.
Правий індивідуалістичний спектр представлений сукупно меншою часткою опитаних:
- 8% обрали ліберальні погляди (пріоритет індивідуальних свобод і прав людини);
- 5% підтримують лібертаріанську модель (максимальне обмеження ролі держави та абсолютизація свободи особистості).
Найменш популярним серед чітко визначених політичних напрямків виявився соціалізм (орієнтована на колективну власність та зрівняльну рівність) – її зазначили лише 3% опитаних.
Водночас достатньо значна частина респондентів (15,5%) обрала варіант «важко визначити», що вказує на помітний рівень ідеологічної невизначеності або на брак чіткої прив’язки суспільних настроїв до класичних політичних координат.
- Молодь виявляє найбільшу прихильність до ліберальних ідей (10% при загальному показнику 8%) та лібертаріанських ідей (9% при загальному показнику 5%).
- З віком підтримка лібертаріанства плавно знижується, сягаючи мінімальних 3% у групі 55 років і старше.
- Найстарша вікова категорія є найбільш ідеологічно визначеною: варіант «важко визначити» тут обрали 12% респондентів (при загальному показнику 15,5%).
- Київ демонструє помітно вищий рівень прихильності до правих індивідуалістичних моделей: лібертаріанські погляди тут поділяють 10% опитаних (при загальному показнику 5%), а ліберальні – 10% (при загальному показнику 8%).
Представники групи з найвищим доходом (понад 40001 грн) демонструють найвищий рівень підтримки націоналістичних поглядів – 20% (при загальному показнику 15%), ліберальних – 13% (при загальному показнику 8%), а також лібертаріанських – 10% (що вдвічі вище за загальний показник 5%).
Разом з тим, заможні респонденти найменше схильні до консервативних ідей – лише 13% (при загальному показнику 19%), а частка тих, хто не визначився з ідеологією, є мінімальною і становить 9% (при загальному показнику 15,5%).
Чоловіки демонструють виразніший нахил у бік ліберальної моделі та суспільної саморегуляції у порівняні з жінками – їхній середній бал становить 4,37 (при загальному показнику 4,16).
Жінки схильні покладати більше відповідальності на державні інститути, демонструючи помітний зсув у бік державного регулювання із середнім балом 3,98 (при загальному показнику 4,16).
Індивідуалізм та Колективізм
Пріоритетні рівні самоідентифікації респондентів: на першому місці стоїть особиста незалежність. Понад половина респондентів (52%) визначають себе насамперед як вільну особистість із власними цінностями, яка сама відповідає за своє життя. На другому місці – відчуття себе частиною країни: майже третина опитаних (31%) вказали, що головне для них – це те, що вони є громадянами України. Водночас традиційні зв’язки (родина, релігійна чи місцева громада) відійшли на другий план.
Ціннісні орієнтації та ставлення до ролі держави: результати демонструють складний світоглядний мікс та ідеологічну амбівалентність суспільства, а не однозначний перехід до лібералізму. З одного боку, 68% виступають проти диктату більшості щодо цінностей меншин, 44% спираються на власні сили у забезпеченні добробуту, а 43,5% вимагають від держави не втручатися в їхні ризики.
Окрім того, 42% вважають морально виправданим обходити правила, що заважають чесному заробітку. З іншого боку, у питанні співвідношення особистого та колективного блага суспільство залишається розколотим, у складні/воєнні часи готовність жертвувати власним заради спільного зростає до 35% при 31% незгодних.
Отже, принцип автономії особистості переважає над державним контролем.
43,5% респондентів вважають, що держава не повинна обмежувати ризики громадян «заради їхнього ж блага» (скоріше/повністю не згодні з цим 24,5%).
38,5% опитаних переконані, що права людини важливіші за інтереси суспільства загалом (проти 23% незгодних).
Також високий рівень недовіри до державних регуляцій та моральне право на обхід законів підтверджується тим, що 42% респондентів вважають це виправданим, якщо ті заважають чесно заробляти (не згодні з цим 30,5%).
Погляди на фінансову відповідальність та економічну самостійність розділилися – 44% респондентів вважають, що кожен має дбати про себе сам, не розраховуючи на державу, тоді як 28% опитаних чекають на державну підтримку.
Колективне благо проти особистого. У загальному контексті ідея домінування інтересів нації чи громади над особистими радше відхиляється – 38% опитаних скоріше/повністю не згодні з цим принципом, тоді як підтримують його лише 26% респондентів. Проте в кризових умовах ситуація змінюється – 35% опитаних повністю/скоріше згодні, що у складні часи треба жертвувати інтересами заради спільного блага (проти 31% незгодних). При цьому в обох питаннях близько третини респондентів (29% та 27% відповідно) мають скоріше нейтральну позицію.
- При цьому чоловіки вище оцінюють право ризикувати власним життям або грошима без заборон держави на відміну від жінок. Також чоловіки виявляють більшу згоду з твердженням про моральне право обходити закони або правила держави, якщо вони заважають людині чесно заробляти.
- Найбільші відхилення зафіксовані щодо обов’язку жертвувати особистими інтересами заради спільного блага у складні часи, представники старшого покоління 55 років і старше демонструють найвищу згоду.
- Молодь 18-29 років вище за загальний показник оцінює важливість прав та свобод окремої людини порівняно з інтересами суспільства.
Свобода слова та самовираження
Ціннісні орієнтації, свободи слова та цензури чітко зафіксовані у наявності стійкого ліберального консенсусу в інформаційній сфері, де свобода слова та захист права на критику виступають базовими суспільними цінностями.
Недоторканність політичних свобод та плюралізм підтверджуються тим, що абсолютна більшість респондентів (85%) декларує право безстрашно критикувати владу, а 67% виступають за гарантії свободи вираження поглядів навіть для неприйнятних чи образливих думок.
При цьому прагнення до свободи залишається сталим і в цифровому середовищі, де майже половина респондентів (49%) виступає проти цензури в інтернеті навіть в умовах війни. Натомість пряме право держави на інформаційну заборону висловлювань, які вона вважає небезпечними для суспільства, відхиляється більшістю (45% не згодні), тоді як підтримують державні обмеження небезпечних висловлювань менше третини опитаних (29,5%).
У суспільстві чітко зафіксовано переважання запиту на абсолютизацію свободи слова над державним регулюванням контенту.
57% респондентів виступає проти каральних функцій держави за висловлювання чи думки, якщо вони не несуть прямої фізичної загрози.
Прихильники концепції безпекових обмежень, дискримінаційних заборон та протидії ворожій пропаганді залишаються у меншості, охоплюючи близько третини опитаних громадян (34%).
Розподіл відповідей респондентів щодо визначення меж свободи слова свідчить про домінування ліберального підходу серед респондентів.
Більшість опитаних (57%) переконані, що свобода слова має бути абсолютною, а держава не повинна мати права карати за будь-які висловлювання чи думки, за винятком випадків, коли вони є прямою погрозою фізичним насильством.
Водночас близько третини респондентів (34%) підтримують протилежну позицію, вважаючи, що свобода слова повинна обмежуватися державою, а заклики до дискримінації, образливі висловлювання або ворожа пропаганда мають бути заборонені на законодавчому рівні.
Свобода совісті та світогляду
Результати дослідження фіксують стійкий суспільний запит на збереження світського характеру держави та чітке розмежування публічної та релігійної сфер.
Пріоритет особистісного сприйняття над обрядовістю: більшість респондентів (61%) декларують наявність віри без регулярної участі в офіційних релігійних обрядах. Натомість носії традиційної, практикуючої релігійності залишаються у меншості, охоплюючи лише 12% опитаних.
Право на користування рідною мовою
Результати дослідження фіксують стійкий суспільний консенсус щодо безальтернативного утвердження української мови в публічному просторі при чіткому відхиленні примусових методів контролю.
Домінування української мови як базового маркера ідентичності: 65,1% респондентів визначають рідною лише українську мову.
Водночас вагомим залишається прошарок білінгвальної самоідентифікації, де майже чверть опитаних (23,6%) однаково маркують обидві мови (і українську, і російську) як «рідні», тоді як частка мономовної російської ідентифікації становить лише 11%.
76% респондентів підтримує обов’язковість державної мови в усіх публічних сферах, вважає культурно-просвітницькі заходи ефективнішими за примус (81%) та підтримує право спілкуватися рідною мовою без державних обмежень (67%).
Водночас межа між публічним та приватним залишається головною лінією суспільних дискусій: ідею мовної автономії бізнесу та сфери послуг поділяють 40–45% респондентів, тоді як майже половина опитаних (46%) виступає проти такої автономії, підтримуючи збереження мовного регулювання і в приватному секторі.
Свобода і Безпека
Отримані дані фіксують виразну перевагу ліберального вектора в українському суспільстві при збереженні відчутного безпекового прагматизму.
Домінування цінності індивідуальної свободи підтверджується тим, що кожен четвертий опитаний (25,5%) безальтернативно ставить фундаментальні права вище за будь-які загрози, а сукупна прихильність до ліберального полюса охоплює 41,5% респондентів.
Водночас запит на безпековий контроль залишається вагомим фактором суспільних настроїв: сукупно майже третина опитаних (31,5%) готові пожертвувати частиною прав заради захисту. На тлі 16% нейтральних респондентів та 11% невизначених це створює підґрунтя для тривалої внутрішньої дискусії про межі державних обмежень.
Державне регулювання у сфері прав і свобод. Результати дослідження ілюструють глибокий ментальний парадокс між ціннісним запитом на недоторканність прав та прагматичним прийняттям безпекових обмежень в умовах війни. Декларативний лібералізм та правовий ідеалізм підтверджуються тим, що 70% респондентів називає свободу пересування фундаментальним правом, а 56% опитаних усвідомлюють системні ризики державного зловживання обмеженнями, навіть заради безпеки.
Проте в реальних обставинах суспільство виявляє високу безпекову лояльність: близько половини опитаних (47–49%) погоджуються з обмеженнями виїзду для певних категорій під час війни та готові особисто поступатися свободами заради підвищення безпеки, хоча чверть та третина респондентів відповідно (24% та 35%) принципово відхиляють такі компроміси.
- Найвищий рівень солідарності зафіксовано навколо базового статусу свободи пересування: сукупно 70% опитаних погоджуються з тим, що свобода пересування є фундаментальним правом людини, яке не підлягає обмеженням з боку держави (55% повністю згодні, 15% скоріше згодні), тоді як не згодні з цим лише 9%, а 15% мають нейтральну позицію.
- Значна частка респондентів розділяє класичну ліберальну пересторогу щодо державного контролю: сукупно 56% опитаних згодні з тезою, що держава, яка обмежує свободи заради безпеки, врешті-решт позбавляє громадян і того, і іншого (41% повністю згодні, 15% скоріше згодні). Протилежну думку висловили 17% опитаних, а 19% обрали нейтральну позицію.
- Регіональний аналіз виявляє унікальну соціокультурну аномалію, де столиця виразно відокремлюється від решти країни, тоді як інші макрорегіони показують дивовижну монолітність. Кияни демонструють безпрецедентно високий рівень захисту фундаментальних прав, оцінюючи важливість особистої свободи навіть порівняно з безпекою у 4,86 бала, що на 0,53 бала вище за загальнонаціональний показник. Стосовно інших регіонів, то респонденти Заходу (4,34 бала), Сходу-Півдня (4,33 бала) та Центру-Півночі (4,23 бала) виявляють майже однорідні настрої.
Право на самозахист та легалізація володіння зброєю
Опитування свідчить про формування стійкої суспільної більшості на користь надання громадянам права на зброю, проте із рішучим відхиленням ідеї нерегульованого обігу. Схильність до стійкої легітимізації права на збройний самозахист у свідомості респондентів проявлена при збереженні тривожності щодо загальносуспільних наслідків.
Сукупно 67% респондентів підтримують легальний доступ до зброї (базовий та контрольований варіанти), де домінує запит на регуляторні обмеження (46%).
При цьому чверть респондентів (25%) залишається на позиціях повного зброярського монополізму держави, що на тлі низької невизначеності (8%) вказує на зрілість суспільної дискусії та готовність до впровадження компромісних законодавчих рішень.
Найбільша група опитаних підтримує помірковано-контрольований підхід: 46% респондентів вважають, що право на володіння зброєю має супроводжуватися суворими обмеженнями та контролем. Водночас 21% опитаних займають безкомпромісну ліберальну позицію, визначаючи право на самозахист зі зброєю як фундаментальне право людини.
Максимальний консенсус навколо недоторканності житла підтверджується тим, що 78% опитаних безкомпромісно підтримує право на захист власності та життя у разі вторгнення, а понад половина респондентів (52–53%) декларує особисту потребу у зброї через нездатність держави захистити кожного.
Проте цей запит супроводжується раціональним острахом перед криміналізацією простору, оскільки близько 45% опитаних очікують зростання рівня насильства в суспільстві після легалізації, що вказує на потребу в суворих запобіжних механізмах з боку законодавця.
- Регіональний аналіз фокусує основну увагу на специфіці поглядів мешканців столиці та окремих тенденціях південно-східних областей. Кияни за всіма чотирма пунктами демонструють послідовний та найбільш виражений в Україні зброярський лібералізм. Кияни видають максимальну згоду з правом на захист власної оселі (4,47 бала), сильніше за інших погоджуються, що держава не може захистити кожного (3,88 бала), та декларують найвищий рівень особистої безпеки у разі володіння зброєю (3,82 бала), паралельно фіксуючи найменше серед усіх регіонів побоювання щодо зростання рівня насильства (3,02 бала).
- На протилежному боці барикад опиняються респонденти зі Сходу-Півдня, які виявляють помітний безпековий консерватизм: саме тут зафіксовано найнижчий рівень згоди з тезою про неспроможність державних інституцій гарантувати безпеку кожному громадянину (3,46 бала проти 3,59 в середньому по країні).
Розділ 2. Держава, право та політика
Конституціоналізм
Досліджуваний рівень конституційної обізнаності громадян свідчить про формування стійкого суспільного фундаменту правової грамотності, де сукупно 78% респондентів заявляють про знання положень Конституції (на базовому або поглибленому рівні). Попри те, що ядро системно підготовлених респондентів становить 19%, масовий запит зупиняється на загальному розумінні правил гри (59%).
Сприйняття та майбутнє Конституції України. Українці демонструють абсолютну відданість принципу верховенства права на тлі глибокої недовіри до правозастосовної практики влади. Суспільство виявляє безкомпромісний запит на конституційну дисципліну: абсолютна більшість респондентів (сукупно 82%) переконана, що влада не має права порушувати закон навіть під час війни.
Ця вимога є реакцією на фіксацію системних зловживань, адже 72% опитаних вважають, що влада часто безкарно порушує Конституцію, а лише 31% респондентів відчувають реальний захист Конституцією своїх прав.
Наслідком такої кризи довіри є виражений запит на оновлення суспільного договору – сукупно 53% респондентів виступають за суттєву зміну або прийняття нової Конституції після завершення війни.
Функції й роль держави в житті громадян
Суспільство відчутно поляризоване з помітним переважанням запиту на патерналістську модель активного державного регулювання.
Запит на патерналістську модель із розширеним державним регулюванням дещо переважає прихильність до ідей класичного лібералізму та мінімального втручання влади.
Сукупно 44% респондентів підтримують розширену роль держави в економіці та наданні соціальних послуг, з яких 29% обирають радикально крайню позицію.
Сформоване ліберальне ядро становить сукупно 34% опитаних, де 20% наполягають на концепції «мінімальної держави», що обмежується лише безпековими функціями. На тлі 15% центристських позицій та лише 7% невизначених, це вказує на відсутність єдиного суспільного консенсусу щодо майбутнього соціально-економічного устрою країни.
Пріоритети державної політики: результати дослідження фіксують чіткий запит на «сервісно-правову» модель держави, де її ключова роль зводиться до якісного забезпечення соціальної інфраструктури. Суспільство демонструє високу зрілість: прагнення економічних свобод та рівних правил (25–34%) суттєво переважає бажання отримувати прямі пільги чи субсидії (21%), а намагання держави втручатися в особистий побут чи інфопростір залишаються на периферії суспільної уваги.
Питання безпеки та внутрішнього порядку, що включають роботу армії та поліції, назвали пріоритетом 38% респондентів, тоді як створення рівних «правил гри» для всіх підтримали 34% опитаних.
Ліберальний економічний блок, спрямований на створення умов для вільного бізнесу через низькі податки та послаблення регуляторного тиску, вважає ключовим кожен четвертий опитаний (25%). Прикметно, що класичний соціальний патерналізм у вигляді гарантування широких пільг набрав значно менше – 21%.
Довіра до органів влади та інституцій
Довіра до органів влади та інституцій: архітектура суспільної довіри має виражений диспропорційний характер. Розподіл відповідей респондентів фіксує глибоку кризу довіри до ключових державних інститутів та органів влади на тлі високого рівня консолідації навколо оборонного сектору.
Абсолютною монополією довіри володіє оборонний сектор в особі ЗСУ (довіряють сукупно 77% респондентів), тоді як сукупний рівень недовіри є мінімальним і становить лише 8%.
Ключові цивільні органи влади та політичні партії перебувають у стані глибокої кризи довіри (недовіра 59,5–71,5%).
Прикметним є тотальне незадоволення роботою державних інституцій у більшості сфер. Єдиним напрямом, який отримав позитивну оцінку 53% респондентів, є надання цифрових та адміністративних послуг. Усі інші внутрішні функції держави оцінюються критично негативно: більшість опитаних констатує провал у боротьбі з корупцією (75,5%), неефективність судової системи (68%) та незадовільний соціальний захист (57,5%).
Найбільший дефіцит довіри в очах респондентів демонструє вища політична та судова влада країни.
Верховна Рада України фактично очолює антирейтинг за рівнем суспільного відчуження. Президент України має специфічний, різко поляризований профіль: сукупно йому довіряють 37,5% респондентів (із них 19,5% – повністю, що є другим показником після ЗСУ), проте водночас 38% висловлюють йому недовіру (зокрема 28% – повну недовіру), що вказує на відсутність єдиного суспільного консенсусу навколо інституту глави держави.
Вибори та рівень електоральної активності
Попри зафіксований раніше глибокий скептицизм щодо політичних партій та парламенту, українське суспільство залишається фундаментально “провиборчим”.
Результати опитування свідчать про високу готовність українців брати участь у виборах: сукупно 72% опитаних приходять на виборчі дільниці (з яких 59% – голосують постійно, а 13% – лише на загальнонаціональних виборах), також 12% опитаних беруть участь у виборах час від часу.
Водночас у суспільстві зберігається відчужене ядро – 11% респондентів принципово ігнорують вибори через зневіру у здатності вплинути на владу.
У суспільстві є виражений запит на голосування за конкретних людей, а не знеособлені партії.
Ключовою рисою також є високий рівень суспільної відстороненості від суто процедурних політичних питань: кожен четвертий опитаний (25%) виявився не готовим дати оцінку, обравши варіант «Важко відповісти».
Дослідження фіксує запит на кардинальне посилення контролю за політиками та пріоритет безпеки країни.
На тлі зневіри у реальному впливі виборів на владу (37% не вірять у цей інструмент), 52,5% респондентів виявляють державницьку позицію і вважають проведення виборів під час війни небезпечним для внутрішньої стабільності.
Відповідаючи на запитання про те, яка виборча система найкраще відображає волю народу, найбільша частка респондентів (38%) віддала перевагу мажоритарній системі (прямому голосуванню за конкретного кандидата у своєму окрузі), що свідчить про збереження традиційного бажання бачити персональну відповідальність політика перед локальною громадою.
Цензура та контроль інформації
Категоричне неприйняття суспільством політичного контролю над інформацією, навіть в умовах війни демонструє абсолютна більшість респондентів, які також наполягають на автономії журналістів у висвітленні незручної правди (84%) та вважає позасудове блокування ресурсів за критику влади недопустимою цензурою (69%).
Розуміння того, що позасудове закриття каналів за критику влади є неприйнятною цензурою, має аналогічний висхідний вектор і чітку залежність: чим старший вік - тим вищий рівень неприйняття цензури.
Цікаво, що єдиним твердженням, яке випало з цього висхідного вікового тренду і виявилося абсолютно монолітним для всіх поколінь, є оцінка автономії соцмереж та месенджерів.
Військова служба
Абсолютне відторгнення застарілих оборонних доктрин – сукупно 87% українців бачать майбутнє безпеки країни через призму професійної контрактної армії (46%) або змішаної моделі з коротким інтенсивним вишколом молоді (41%).
Класичний призов та тотальна мобілізація взагалі не знаходять суспільної підтримки (3% за).
Найбільшу підтримку серед респондентів отримала концепція виключно професійної армії за контрактом. 46% опитаних переконані, що військо має комплектуватися на добровільній основі з людей, для яких захист країни є професією.
Соціологічні дані фіксують виражений суспільний запит на перехід від примусу до мотивації та справедливості. 65% респондентів бачать у примусовому призові порушення особистих свобод, 83% опитаних вимагають зміни парадигми – переходу на професійну контрактну армію з високою фінансовою мотивацією.
Розділ 3. Економіка
Рівень економічних знань
Існує гострий контраст між високою обізнаністю респондентів у побутових економічних поняттях та низьким розумінням макроекономіки. Більшість опитаних добре орієнтуються в утилітарних категоріях, таких як приватна власність (69%), попит і пропозиція (62%) та інфляція (55%). Натомість спеціалізовані інструменти державного регулювання (фіскальна й монетарна політика – 22%, облікова ставка НБУ – 20%) залишаються малозрозумілими для абсолютної більшості. Окрім того, 13% респондентів виявляють повну економічну відчуженість, не знаючи жодного терміну, що створює сприятливе підґрунтя для економічного популізму.
Зафіксовано чітку залежність між рівнем розуміння економічних термінів та їхньою присутністю у щоденному побутовому житті респондентів. Опитані виявляють високу обізнаність у базових категоріях, які безпосередньо впливають на добробут кожної родини, проте рівень розуміння стрімко падає, коли мова заходить про складніші макроекономічні інструменти чи державну політику.
Лідером за рівнем розпізнавання є концепт приватної власності та прав власника, який вважають добре знайомим 69% опитаних, що підкреслює фундаментальну важливість цього інституту для українців. Слідом за ним ідуть базові ринкові механізми, з якими громадяни стикаються щодня: попит і пропозиція (62%), а також інфляція та купівельна спроможність (55%). Ці три категорії становлять ядро економічної грамотності населення, оскільки безпосередньо коментують рівень цін, сімейні бюджети та володіння майном.
Окремим цікавим аномальним трендом є макрорегіон Сходу та Півдня, респонденти з якого виявили дещо вищий рівень розуміння принципів вільного ринку та ринкової конкуренції – 53%, що майже тотожно показнику столиці (54%) і суттєво випереджає інші регіони. Натомість Західний регіон виступає головним аутсайдером за рівнем економічної грамотності.
Економічні школи та теорії. Результати опитування виявляють суттєву перевагу впізнаваності марксистської теорії (46%) над іншими економічними школами / теоріями.
Фундаментальні ринкові концепції залишаються маловідомими суспільству: про монетаризм знають 12% опитаних, про кейнсіанство – 7%, а про Австрійську школу – лише 4%. При цьому 42% респондентів взагалі не знайомі з жодною з перелічених шкіл або не змогли відповісти, а комплексне уявлення про всі напрямки демонструють лише 10% опитаних. Це свідчить про системний дефіцит знань щодо альтернативних моделей економічного розвитку.
Економічна система для України, яка найбільше відповідає баченню респондентів — змішана економічна модель, яку підтримують 46,5% респондентів (поєднання ринкової свободи з державним контролем у стратегічних галузях).
Чистий ліберальний ринок без втручання держави обирають 18% опитаних, тоді як моделі з високим державним контролем мають мінімальну підтримку: етатизм – 10%, а соціалізм – лише 6,5%. Водночас майже кожен п’ятий респондент (19%) не мав чіткого визначення щодо оптимальної економічної системи, що вказує на складність цього вибору для значної частини населення.
Це свідчить про те, що українці прагнуть бачити класичні ринкові свободи, але очікують від держави чіткого контролю над оборонно-промисловим комплексом, енергетикою та критичною інфраструктурою, що є природною реакцією на виклики війни та відбудови.
Державне планування чи вільний ринок
Державне планування чи вільний ринок?
Результати соціологічного дослідження демонструють високий рівень довіри українців до приватного сектору та ринкової конкуренції, які поєднуються з обережним ставленням до соціальної політики та державного регулювання.
Попри тривалу війну, яка традиційно посилює роль держави, респонденти демонструють високий рівень довіри до приватного сектору, вільної конкуренції та підприємницької ініціативи, залишаючи за державою переважно функцію контролю, а не прямого управління чи радикального перерозподілу ресурсів.
Дослідження фіксує виражену суспільну підтримку базових ринкових принципів: 65% опитаних вважають, що підприємці приносять більше користі, ніж держслужбовці, 67% надають перевагу приватному власнику над чиновником, а 61% бачать у вільній конкуренції головний драйвер зростання.
Водночас щодо соціально-регуляторних функцій держави думки розділилися: необхідність державного захисту від зловживань бізнесу підтримують 39% респондентів (проти – 16%), а ідею перерозподілу багатства поділяють 37% опитаних при 30% опонентів.
Це свідчить про наявність широкого консенсусу щодо ефективності приватного капіталу за відсутності єдиної позиції стосовно меж державного регулювання.
Власність
Результати дослідження фіксують у свідомості респондентів складне, частково амбівалентне поєднання капіталістичних цінностей та очікувань державного патерналізму чи контролю.
З одного боку, в суспільстві сформувався потужний праволіберальний консенсус щодо захисту індивідуальних прав та базових інститутів ринку. З іншого – ідея збереження державного контролю над ключовими галузями залишається дуже популярною, що відображає прагнення стабільності, особливо під час криз.
Отримані дані свідчать про наявність чіткої базової підтримки приватної власності: 70% респондентів вважають її абсолютно недоторканною, 59,5% – пов’язують її розширення зростанням добробуту, а 50% вбачають у ній основу ефективної системи.
Водночас у питанні масштабних підприємств суспільство прагне збереження державної ролі: 40% опитаних підтримують державну власність на більшість підприємств у різних галузях (проти – 26%). У цьому контексті найменший опір та найбільшу привабливість виявляє модель державно-приватного партнерства, яку підтримують 46% респондентів при 15% опонентів.
Банківський сектор і логістика сприймаються як зона державно-приватного паритету (31–33%). Натомість єдиними сферами, де приватна ініціатива дещо переважає державний контроль, є медіапростір та спорт.
Респонденти висловлюють високий запит на державний і комунальний контроль у стратегічних сферах безпеки та життєзабезпечення:
- Енергетика (виробництво та продаж електрики, газу) – 55%.
- Оборонна промисловість (виробництво зброї) – 53%.
- Комунальні послуги (водопостачання, опалення) – 53%.
Регіональний аналіз чітко маркує Київ як головний осередок правого лібералізму в країні. Респонденти зі столиці за більшістю параметрів демонструють максимальні бали на користь приватної власності.
Підприємництво, регулювання бізнесу та природа олігархізму
Респонденти висловлюють рішучу підтримку малого бізнесу при критичному ставленні до великого капіталу. Підтримка малого підприємництва (ФОП) сягає 75%.
73% вважають підприємців рушіями економіки, а 70% переконані, що держава має мінімізувати втручання в бізнес-процеси.
Натомість великий капітал сприймається крізь призму нечесних переваг: 68% опитаних вважають успіх великих бізнесменів результатом зв’язків чи порушень закону, а 77% – переконані у корупційній природі виникнення олігархату через купівлю привілеїв у чиновників. Таким чином, суспільство вимагає максимальної свободи для малого бізнесу та жорсткої протидії монополіям великого капіталу.
Оцінка підприємницького потенціалу та планів щодо відкриття власної справи: діючий бізнес мають лише 6% респондентів, ще 4% перебувають на етапі його відкриття.
Головним ресурсом для розвитку економіки є 33% респондентів, які розглядають запуск власної справи у майбутньому. Водночас більшість не готова до підприємництва: 40% опитаних категорично відкидають можливість стати бізнесменами, вибираючи найману працю та стабільність, а 17% вагаються з відповіддю. Це свідчить про наявність значного внутрішнього ресурсу для розвитку малого та середнього бізнесу, який за сприятливих економічних умов або належної підтримки може трансформуватися в реальні стартапи.
Респонденти демонструють високу повагу до малого підприємництва й вимагають мінімізації державного тиску, водночас висловлюючи глибоку недовіру до походження великих статків.
Сентенцію «найкраще, що держава може зробити для бізнесу – не заважати йому» підтримують 70% опитаних (причому рівно половина (50%) – згодні абсолютно). Рівень заперечення цієї тези є мінімальним (сукупно лише 6%).
Найвищий рівень згоди зафіксовано стосовно твердження про корупційну природу олігархату як продукту змови великого бізнесу та чиновників (4,47 бала).
Загальне розуміння підприємців як двигуна економіки тісно пов’язане із запитом на ліберальний підхід «незаважання» з боку держави. Водночас суспільство фіксує скепсис щодо великих статків, погоджуючись, що успіх в українському бізнесі неможливий без порушення закону чи зв’язків.
Дерегуляція та бюрократія
Опитування виявляє високий рівень критичного ставлення респондентів до регуляторної ролі держави. Понад 70% опитаних вважають надмірну бюрократію гальмом для підприємництва (72,5%) та джерелом корупції в Україні (71%), а допомогу з боку державних структур бачать лише 15% респондентів.
Для розв'язання цих проблем 56% опитаних підтримують запровадження декларативного принципу роботи бізнесу замість дозвільного (принцип «повідомив – і працюєш»), а 52% вбачають вихід у цифровізації державних послуг (при 15% скептиків). Це свідчить про запит на мінімізацію чиновницького втручання та спрощення адміністративних процедур.
- Фундаментом цього світогляду є категоричне невизнання конструктивної ролі держави в її поточному вигляді. Лише 15% опитаних погоджуються з тим, що держава допомагає бізнесу розвиватися.
- Можливо, причини такого песимізму українці бачать у конкретних системних вадах: бюрократичний зашморг – сукупно 72,5% респондентів переконані, що надмірна бюрократія є головним гальмом для розвитку підприємництва (причому половина опитаних згодні з цим абсолютно).
- Корінь корупції – ще більшу одностайність (71% сукупної згоди, з яких 52% – повна згода) викликала теза про те, що саме роздутий штат чиновників, надлишок перевірок та дозвільних процедур є головним джерелом української корупції.
Податки
Опитування виявляє високу прихильність до системи з низькими податками. Майже половина респондентів (сукупно 47%) віддає перевагу мінімальному податковому тиску та готова самостійно дбати про свій соціальний захист (із них 27% висловлюють радикальну підтримку цієї ідеї).
Лише 16% респондентів вважають витрачання податків ефективним та прозорим, тоді як 53% прямо заперечують це.
Через брак довіри 38,5% опитаних допускають моральне право бізнесу на податкову оптимізацію за умов несправедливих ставок (проти – 25,5%). Водночас 62% респондентів переконані, що зниження податків стимулює економіку, а 70% вважають справедливою прогресивну шкалу («багаті платять більше»).
У питанні вибору між низькими податками та безплатними соціальними послугами думки розділилися: 35,5% опитаних підтримують ринковий підхід, 25% виступають проти, а 27,5% займають центристську позицію.
Дані дослідження свідчать про переважання запиту на низьке податкове навантаження та самостійний соціальний захист на тлі низької підтримки високих податків.
При цьому, жінки виявляють дещо вищий рівень фіскального лібералізму, демонструючи середній бал 5,02, що є одним із найвищих показників у дослідженні.
Роль держави в економіці, в тому числі під час війни
Опитування виявляє відсутність суспільного консенсусу щодо фінансових ризиків. Частка респондентів, які вважають, що держава має компенсувати збитки від банкрутства чи шахрайства, становить 40,5% (з них 25,5% висловлюють за це однозначну позицію).
Чверть респондентів (25,5%) займає радикальну позицію (оцінка «1»), вважаючи, що держава зобов’язана компенсувати збитки з бюджету, якщо громадянин постраждав від банкрутства чи шахрайства. Загалом соціал-демократичний сегмент шкали (оцінки «1», «2», «3») акумулює 40,5% респондентів, які очікують від держави функцій глобального фінансового страховика.
Натомість підхід, за яким інвестиційні втрати є суто особистою відповідальністю людини, підтримують 37% опитаних (зокрема 22% принципово проти державних компенсацій).
Українське суспільство перебуває у стані хиткого світоглядного балансу. Опитування свідчить про відсутність єдиного домінівного вектора: суспільство розколоте навпіл між очікуванням державної підтримки (патерналізмом) та визнанням індивідуальної відповідальності (лібералізмом), з мікроскопічним нахилом у бік бюджетних компенсацій.
Відсутність єдиної суспільної думки щодо ролі держави та ринку в управління економікою в умовах війни. Розподіл відповідей демонструє перевагу продержавного вектора за наявності потужного ліберального ядра:
- Більше ніж чверть респондентів (27%) займають радикальну позицію (оцінка «1»), вимагаючи повного контролю держави над економікою, жорсткого визначення пріоритетів для бізнесу та ручного розподілу ресурсів. Загалом мобілізаційно-плановий сегмент (оцінки «1», «2», «3») становить 43%.
- Прихильниками економічної свободи (правий полюс) є майже п’ята частина опитаних (22%), яка обрала крайній ліберальний полюс (оцінка «7»), підтримуючи мінімум перевірок, низькі податки та максимальну свободу бізнесу під час війни. Сукупно ліберальний сегмент акумулює 37% респондентів.
- Центристський баланс – помірковану позицію (оцінка «4») зайняли 13% респондентів, які, ймовірно, схиляються до компромісної моделі – точкового військового контролю за збереження загальної ринкової свободи.
Більшість респондентів (72%) підтримують державний контроль та обмеження цін під час криз (з них 52% займають однозначну позицію).
Натомість концепцію вільного ринкового ціноутворення як способу подолання дефіциту поділяють лише 14% опитаних (зокрема тільки 5% – принципово за ринкові механізми). Центристську позицію обирають 9% громадян, а рівень невизначеності є мінімальним (5%), що свідчить про високу визначеність суспільства в цьому питанні.
Опитування виявляє відсутність суспільного консенсусу щодо моделі управління економікою у період воєнного стану.
Ідею підвищеного державного контролю, визначення пріоритетів для бізнесу та розподілу ресурсів підтримують 43% респондентів (із них 27% займають однозначну позицію). Натомість підхід, що передбачає мінімізацію перевірок, низькі податки та свободу бізнесу в умовах війни, поділяють 37% опитаних (зокрема 22% виступають принципово за ринкові механізми). Центристську позицію обирають 13% респондентів, а 7% вагаються з відповіддю.
Отримані дані фіксують домінування суспільного запиту на централізоване розроблення довгострокової стратегії розвитку країни.
Модель, за якої держава разом з експертами виступає архітектором майбутнього та контролює реалізацію планів, підтримують 46% респондентів (із них 27,5% займають однозначну позицію). Натомість підхід, заснований на самоорганізації ринку та рішеннях підприємців, поділяють 32,5% опитаних (зокрема 19,5% категорично проти чиновницького планування). Центристську позицію обирають 13% респондентів, а 8,5% вагаються з відповіддю.
Розділ 4. Соціальна сфера
Беззаперечним лідером за рівнем задоволеності є адміністративні послуги (ЦНАПи) – 49% позитивних оцінок проти 21% негативних. Також позитивний баланс оцінок зберігають громадський транспорт (36% задоволених), шкільна та вища освіта (34–35%) та комунальні послуги (33%).
Натомість найбільше критичних оцінок отримує соціальний блок: оформлення соціальних виплат (33% незадоволених проти 25% задоволених), медичне обслуговування (36,5% негативних оцінок) та пенсійне забезпечення (40% негативних оцінок).
Отримані дані свідчать про те, що суспільство вважає надання базових соціальних і гуманітарних послуг виключно обов’язком держави.
Найвищий запит на державне забезпечення фіксується у виплатах по безробіттю (78%), середній освіті (76%), пенсійній системі (74%), первинній медицині (69,5%) та догляді за людьми з інвалідністю (67,5%). Можливість часткового залучення приватного сектору (на умовах паритету 50/50) респонденти допускають у високоспеціалізованих сферах – вищій освіті (34%) та складній медицині (37%), тоді як повна приватизація усіх запропонованих галузей підтримується менше ніж 4,5% опитаних.
Солідарність й індивідуальна відповідальність
Результати дослідження виявляють високу консолідацію суспільної думки щодо ролі держави у пенсійній системі. Майже три чверті опитаних (72%) переконані, що пенсійне забезпечення є обов’язком держави (з них 56% займають категоричну позицію). Натомість перехід на приватні накопичувальні фонди та індивідуальну відповідальність підтримують лише 12,5% респондентів.
Також результати дослідження фіксують високу консолідацію суспільства щодо збереження безоплатної медицини. Три чверті респондентів (75%) переконані, що медичні послуги мають гарантуватися державою (з них 57% категорично за).
Опитування виявляє рівний розподіл суспільних думок щодо механізму формування пенсій. Використання податків працюючих громадян для виплат нинішнім пенсіонерам (солідарну систему) підтримують 39% респондентів (з них 26% – займають однозначну позицію). Майже таку ж частку голосів (37%) акумулює ідея індивідуального накопичення коштів на особистих рахунках (зокрема 26% – принципово за власні накопичення).
Соціальна автономність
Отримані дані фіксують певне домінування запиту на підтримку державної системи освіти при суттєвій частці прихильників освітньої свободи. Близько половини респондентів (49%) вважають, що держава має фокусуватися на розвитку комунальних і державних шкіл (із них 37% займають категоричну позицію).
Натомість концепцію «гроші ходять за дитиною», де батьки обирають школу (зокрема приватну), а держава фінансує цей вибір, поділяють 38% опитаних.
Опитування виявляє переважання запиту на збереження державної мережі медичних закладів при значній підтримці вільного вибору пацієнта. Більше ніж половина респондентів (52%) переконані, що саме державні та комунальні лікарні мають отримувати першочергове фінансування (із них 41% займають категоричну позицію). Натомість концепцію, за якою пацієнт вільно обирає між державною та приватною клінікою, а бюджетні кошти слідують за цим вибором, поділяють 38% опитаних (зокрема 29% – за повний паритет секторів).
Майже половина респондентів (48%) вважають, що якість послуг має забезпечуватися через посилення державних вимог і стандартизацію (з них 35% займають категоричну позицію). Натомість концепцію вільної конкуренції між державними та приватними закладами як стимулу для розвитку поділяють 36% опитаних (зокрема 25% – за суто ринкові механізми).
Суспільство високо консолідоване щодо провідної ролі держави у забезпеченні соціального захисту. Три чверті респондентів (75%) переконані, що надання основних соціальних послуг є безпосередньою функцією держави (з них 58% займають категоричну позицію).
Абсолютним лідером серед усіх видів активності є пряма фінансова підтримка армії: понад половина респондентів (53%) донатили кошти безпосередньо на потреби ЗСУ (на картки військовим, збори волонтерів тощо). Водночас у суспільстві фіксується надзвичайно високий рівень горизонтальної самоорганізації та побутової солідарності: 43% респондентів неофіційно допомагали грошима, продуктами чи речами своїм сусідам або знайомим, які опинилися у скруті.
Розділ 5. Сприйняття лібералів та лібертаріанців. Асоціації політико-економічної ідеології з окремими діячами
Сприйняття лібералів та лібертаріанців
Розуміння різниці між лібералізмом та лібертаріанством слабке. Отримані дані фіксують високий рівень браку інформації або невизначеності у суспільстві щодо цих політико-економічних концепцій. Загалом 65% респондентів не володіють поняттєвим апаратом: з них 50% зазначили, що їм важко відповісти, а 15% взагалі вперше почули ці терміни.
Водночас 10,5% респондентів мають хибні уявлення, вважаючи ці поняття тотожними (5,5%) або принципово протилежними (5%).
Розуміння різниці між класичним лібералом і сучасним лівим лібералом: опитування виявляє високий рівень браку інформації або невизначеності у суспільстві щодо теоретичних відмінностей між цими концепціями. Загалом 66% респондентів не змогли провести межу між ними (з них 43% прямо зазначили про незнання, а 23% вагалися з відповіддю).
Результати опитування фіксують значну поширеність ідеологічної невизначеності серед респондентів щодо відмінностей між лібералізмом та лібертаріанством, де більшість опитаних демонструють труднощі з визначенням концептуальних меж цих течій.
Розподіл відповідей виявляє наступні ключові тренди:
Домінування ідеологічної невизначеності та необізнаності – до більшості опитаних (65%) входять учасники дослідження, які не володіють поняттєвим апаратом у цій сфері. Рівно половині респондентів (50%) важко сказати, у чому полягає відмінність між цими течіями, а 15% опитаних взагалі вперше чують ці терміни.
12,5% респондентів акцентують на розподілі свобод, вважаючи, що ліберали захищають громадянські свободи, а лібертаріанці – лише економічну свободу.
- Домінування необізнаності та невизначеності – двоє з трьох опитаних (66%) не можуть провести межу між цими концепціями.
- Чоловіки демонструють вищий рівень ідеологічної обізнаності.
- Наймолодша група (18-29 років) вирізняється найвищим рівнем розуміння ролі держави (тезу про активну соціальну роль держави у лібералів та її відкидання лібертаріанцями підтримують 18% молоді проти 10–11% у старших вікових групах).
- Найбільш поінформованими є опитані з Києва, де лише 25% не знають різниці (при загальному показнику 43%). Кияни частіше за інших обирають варіанти про різницю в ставленні до ринку (18% проти 12% серед усіх), держави (15% проти 10% серед усіх) та комплексний розрив ідеологій (11% проти 7% серед усіх). Натомість у регіонах Сходу та Півдня частка тих, хто не знає відмінностей, є найвищою (47%).
Асоціації політико-економічної ідеології з окремими діячами/діячками
Персоніфікація ідеологій залишається слабкорозвиненою. Навіть для топових політиків першої трійки (В. Зеленський, П. Порошенко, Ю. Тимошенко) за майже повної впізнаваності (не знають 4–5%) близько половини респондентів (43–49%) не можуть чітко визначити їхню ідеологічну позицію.
Для більшості економістів, бізнесменів та публіцистів ключовим бар’єром є низька впізнаваність серед загального населення – від 44% до 66% опитаних взагалі не знають цих діячів.
У сприйнятті політиків домінують соціокультурні, соціальні та прагматичні маркери, тоді як ринково-ліберальні ідеології сфокусовані довкола економістів, бізнесменів та публіцистів. Політичні лідери першого ешелону (В. Зеленський, П. Порошенко) сприймаються насамперед через призму націонал-демократії (36–38%), а Ю. Тимошенко уособлює лівий/соціалістичний вектор (сумарно 45%).
Державні діячі та нардепи демонструють поєднання прагматизму та соціальної/національної риторики.
Економічне та бізнес-середовище виступає головним осередком правих ідей: В. Поперешнюк (33%), Д. Єлисевич (29%), Т. Милованов (25%) та С. Фурса (23%) сприймаються передусім як лібертаріанці, тоді як В. Пекар – єдиний серед них, хто асоціюється насамперед із лібералізмом (20%), за яким йдуть консерватизм (17%) та націонал-демократія (16%).
Серед бізнес-тренерів та громадських діячів (П. Себастьянович, Р. Кушнір) домінує орієнтація на поміркований прагматизм (17–21%) у поєднанні з лібертаріанськими (16–20%) та консервативними (16%) відтінками.
Аналіз ідеологічного профілю публічних діячів та діячок серед опитаних, які знають їх та визначилися з ідеологією, виявляє чітку диференціацію між політиками, урядовцями та експертним середовищем.
У категорії державних діячів та народних депутатів Михайло Федоров сприймається через призму поміркованого прагматизму (33%), націонал-демократії (22%) та лібералізму (16%).
Повний звіт доступний в файлі pdf нижче.
Поширити
Теми
Економічна свобода
Політика і право
Рейтинги
Свобода людини та соціум
Урядування та державні регуляції
Команда ILI
Редакційна команда сайту ILI - висококваліфіковані фахівці з навичками роботи з науковими дослідженнями, у ЗМІ, та також дизайні наукових статей.
Рекомендовані матеріали
УКРАЇНЦІ ТА КАПІТАЛІЗМ
Масштабне національне соціологічне дослідження ставлення українців до економічної свободи, вільного ринку та західних цінностей — індивідуалізму та капіталізму, а також ідеологічно-політичних настроїв, які панують в Україні.
ЩО ТАКЕ СВОБОДА?
Свобода — це не тільки відсутність обмежень, а й відповідальність, творчість і пошук сенсу. Чому вона лякає і як навчитися нею користуватися. Психологія негативної та позитивної свободи.
Політика свободи - необхідна умова української перемоги
Регуляції та розширення функцій держави під час війни деморалізують українців, тим часом держапарат збільшує невійськові видатки, як у мирні часи