Всі публікації

КОРУПЦІЯ

Глибинне міжнародне дослідження корупції: теоретична сутність, основні визначення, джерела, оцінки Transparency International, OECD та ЄС. Стан боротьби з корупцією в Україні 2026 та світі.

23 Червня, 2026

Урядування та державні регуляції

Економічна свобода

Політика і право

Ярослав Романчук

Поширити

Корупція є однією з найгостріших, болючих і значущих проблем для суспільства, бізнесу та держави.

Щодня пошукові системи видають 30-40 млн посилань за запитом «корупція», а за англомовним запитом «corruption» ця цифра сягає 800-1100 млн посилань. У всьому світі цією темою займаються мільйони науковців, аналітиків, правознавців, юристів, економістів, політиків, депутатів, НУО, представників правоохоронних органів та ЗМІ.

Корупцію ідентифікують, з нею борються в політиці та правоохоронній системі, у системі державного управління та фінансах, у регуляторних, фіскальних та кредитно-грошових організаціях і установах. Вона притаманна державному, комерційному та громадському секторам. Корупція настільки міцно увійшла в наше життя на рівні всіх гілок управління державою, національних і місцевих органів влади, що більшість людей навіть у країнах ЄС вважають її частиною своєї культури, способом ведення бізнесу.

У глобальному масштабі на боротьбу з корупцією щорічно витрачаються сотні мільярдів доларів. Прямі та непрямі витрати від корупції обчислюються трильйонами доларів, але заходи, які вживаються в межах чинної законодавчої бази, діючих інститутів держави та бізнесу, не дають позитивного результату.

Боротьба з корупцією перетворилася на хронічний процес із незмінно поганим результатом.

Можна навести аналогію з боротьбою держави з наркотиками у США. За майже 55 років американська влада витратила понад 2,5 трильйона доларів на боротьбу з цим явищем, а кількість наркозалежних та обсяг споживання наркотиків лише збільшилися.

Корупція впливає на таку кількість сфер людської діяльності, а боротьба з нею ведеться настільки неефективно, що необхідно детально розібратися в цьому феномені, визначити його якісні параметри, вигодонабувачів і жертв, встановити першопричини корупції та запропонувати такі рекомендації для Уряду, прийняття яких дозволило б ліквідувати цю проблему.

Сьогодні, коли світ стикається з цілим букетом криз одночасно, коли гарячі війни супроводжуються гібридними, інформаційними та культурними, коли практики тоталітарних, авторитарних режимів є прикладами для країн, що розвиваються завдяки своїм параметрам розвитку, а розвинені країни, навпаки, перебувають у стані стагнації та зростаючої недовіри до своїх урядів, вивчення феномену «корупція» допоможе точніше ідентифікувати її причини на рівні теоретичних моделей та практики їх функціонування.

На відміну від загальноприйнятого способу та формату боротьби з корупцією ми пропонуємо нетрадиційний, інноваційний шлях, суть якого полягає в тому, щоб піддати глибокій ревізії всі інститути та організації держави, визначити той її функціонал, який вона може виконувати без генерації такого явища як корупція.

Наш підхід до ліквідації корупції ґрунтується на застосуванні теорії та практики провалів держави, функціонуванні моделі підприємницького зростання, а також висновків з досліджень економічної свободи, інституту приватної власності та малої держави.

Ми представляємо системний погляд на корупцію як на правове, соціально-економічне, інституційне та етичне явище.

Вона зачіпає практично всі сфери життєдіяльності людини, виходить далеко за межі системи державного управління. Вона впливає на структуру капіталу, інтенсивність інвестиційних і торговельних потоків, на споживання та заощадження. Тому наші пропозиції та рекомендації щодо ліквідації корупції є складовою частиною стратегії модернізації країни, виведення її на траєкторію швидкого, довгострокового економічного зростання та розвитку. Вона доповнює Концепцію національної економічної безпеки, довгострокову стратегію «Україна — Новий Захід», рекомендації з Індексу соціального добробуту та Індексу економіки здорового глузду Міжнародного Інституту Свободи.

КОНЦЕПЦІЯ ЗНИЩЕННЯ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ ПОГЛЯД ILI

Корупція: теоретична сутність та джерела. Mainstream погляд

У науковій літературі та серед політиків немає єдиної думки щодо визначення корупції. Більшість визначень вказують на зловживання або неправомірне використання влади.

Світовий банк визначає корупцію як «зловживання державною посадою з метою особистої вигоди».

Transparency International трактує корупцію як «зловживання довіреною владою з метою особистої вигоди».

Існують розбіжності щодо того, чи слід визначати корупцію в суто юридичних термінах, чи вона може містити також поведінку та явища, які не завжди або, як правило, не кваліфікуються як злочинні, або які передбачають отримання нематеріальних благ, що ніяк не відображаються грошима та не проходять через бухгалтерію.

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) навіть розробила глосарій «Корупція. Глосарій міжнародних стандартів у сфері кримінального права».

L"Хоча єдиного загальноприйнятого визначення корупції не існує, широко визнається, що вона полягає у зловживанні довіреною владою з метою отримання особистої вигоди з боку окремих осіб або організацій у державному та приватному секторах. Корупція має негативний вплив на всі верстви суспільства і загрожує несправедливим розподілом ресурсів та нецільовим використанням державних коштів. Це може призвести до зниження довіри населення до уряду та системи правосуддя. Корупція також становить загрозу для прав людини та підриває верховенство права, демократію та економічний розвиток. Корупція може набувати різних форм, пов’язаних із різними видами поведінки, такими як хабарництво, розтрата, кумівство, вимагання, відкати, відмивання грошей, шахрайство та конфлікти інтересів."L

Джерело:The Raoul Wallenberg Institute of Human Rights and Humanitarian Law (RWI). https://rwi.lu.se/corruption-comes-in-many-forms/

На думку Global Infrastructure Anti-Corruption Center, «у широкому сенсі «корупція» — це загальний термін, який охоплює такі кримінальні злочини, як хабарництво, вимагання, шахрайство, створення картелів, зловживання службовим становищем, розтрата та відмивання грошей.

Хабарництво — це пропозиція, надання, вимога або отримання вигоди з метою спонукати особу неправомірно виконати свої службові обов’язки або як винагорода за неправомірне виконання таких обов’язків.

Вимагання — це ситуація, коли хтось вимагає гроші або іншу вигоду в обмін на відмову від заподіяння особистої шкоди або збитків.

Шахрайство — це ситуація, коли одна особа обманює іншу з метою отримання фінансової або іншої вигоди.

Картель — це ситуація, коли дві або більше організацій таємно вступають у змову щодо участі в торгах на укладення контрактів або встановлення цін на обладнання, послуги чи матеріали.

Зловживання владою — це ситуація, коли особа, яка обіймає державну посаду або посаду, що вимагає довіри, зловживає своєю владою з метою отримання вигоди для себе або кого-небудь іншого.

Розкрадання — це ситуація, коли особа незаконно привласнює кошти, які вона зобов’язана зберігати.

Відмивання грошей — це ситуація, коли особа здійснює операції з готівкою або активами, знаючи або підозрюючи, що вони, або їх первинне джерело, були отримані злочинним шляхом».

Джерело: What is Corruption. Global Infrastructure Anti-Corruption Center. https://giaccentre.org/what-is-corruption/

Проблемою визначення поняття «корупція» та його змістовним наповненням займаються багато вчених та науково-дослідних організацій.

Як фундаментальна загроза верховенству права, корупція розмиває інститути, підриває довіру громадськості та підживлює цинічне ставлення населення до ефективного та підзвітного управління.

Наслідки корупції часто виходять далеко за межі безпосереднього середовища, в якому відбуваються ці дії. У сучасному глобалізованому світі корумповані суб’єкти дають хабарі в інших країнах, використовують міжнародну фінансову систему для приховування незаконного багатства за кордоном і зловживають демократичними інститутами для просування антидемократичних цілей. Нові дослідження та великі журналістські розслідування зафіксували, наскільки недоліки законодавства та регулювання у розвинених країнах надають корумпованим суб’єктам засоби для переміщення та відмивання незаконних доходів за кордон. Ця динаміка, своєю чергою, зміцнює позиції тих авторитарних лідерів, чиє правління ґрунтується на здатності залучати на свій бік та винагороджувати еліту».

Джерело: United States Strategy on Countering Corruption. December 2021 https://bidenwhitehouse.archives.gov/wp-content/uploads/2021/12/United-States-Strategy-on-Countering-Corruption.pdf

Стан корупції в Україні та світі

Згідно з національним соціологічним опитуванням «Корупція В Україні», проведеним у квітні 2026 року, 90,5% українців вважають корупцію однією з головних проблем країни: 74,5% опитаних заявили, що «однозначно вважають», а 16,0% — «скоріше вважають».

Цю думку підтверджують численні соціологічні опитування, які регулярно проводять українські та іноземні організації в нашій країні. За даними національного опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведеного у квітні 2026 року, найбільшою загрозою для країни з двох варіантів українці назвали корупцію в органах державного управління — 54% та військову агресію Росії — 39%. Для порівняння, у травні 2024 року корупцію вважали основною загрозою для України 48%, а військову агресію Росії — 36% українців.

Корупція — це гостра проблема не лише України, і не лише країн, що перебувають у перехідному періоді та країн, що розвиваються, а й стабільних демократій з високим рівнем доходів. Згідно з опитуванням Євробарометра в середині 2025 року 61% жителів країн ЄС вважають корупцію частиною бізнес-культури своєї країни. 77% опитаних вважають, що існують «занадто тісні зв’язки в моїй країні між бізнесом і політикою призводять до корупції». На запитання, чи «проблема корупції в країні є серйозною», ствердно відповіли 69% громадян країн ЄС.

Опитування підприємств країн ЄС також показує, що корупція — це широко розповсюджене явище. Так, 63% опитаних у ЄС підприємств на початку 2025 року погодилися з твердженням, що «корупція є дуже/досить поширеною проблемою». 76% опитаних представників бізнесу погоджуються з тим, що «занадто тісні зв’язки між бізнесом і політикою в країні призводять до корупції». 71% представників бізнесу вважають, що «у нашій країні фаворитизм і корупція перешкоджають конкуренції в бізнесі».

Зазначимо, що такий стан корупції фіксується громадянами та бізнесом у Європейському Союзі, більшість країн якого є прикладом чесності, прозорості та якості інститутів державного управління.

Так, за Індексом сприйняття корупції 2025 року від Transparency International 12 країн ЄС входять до Топ–30 найменш корумпованих країн світу. Позиції скандинавських країн передбачувані, але до цього списку потрапили Франція (27 місце), Литва (28 місце), Бельгія (21 місце), Австрія (21 місце), Німеччина (10 місце).

У доповіді «Що турбує світ», опублікованій наприкінці 2025 року, проблему «фінансової/політичної корупції» визнали однією з трьох основних 27% мешканців 30 країн світу. Вона не набагато відстала від злочинності та насильства (32%), інфляції (30%), бідності та соціальної нерівності (28%) і безробіття (28%).

На думку респондентів, корупція є більшою проблемою, ніж охорона здоров’я (23%), податки (18%), контроль над імміграцією (18%), освіта (14%) та військові конфлікти між країнами (11%). При цьому в Індонезії проблему корупції як основну відзначили 61% жителів, в Угорщині — 54%, у Перу — 53%, Південній Африці — 52%, Бразилії — 36%, Ізраїлі — 33%, Аргентині — 31%, Південній Кореї — 30%.

За оцінкою Єврокомісії, корупція завдає щорічних збитків Євросоюзу в розмірі 6% ВВП За оцінками ООН, щорічні збитки від хабарів та відмивання грошей становлять ~5% світового ВВП або близько 6 трлн доларів у 2025 році.

У різних доповідях та дослідженнях міжнародних організацій і наукових центрів наводиться чимало оцінок витрат, пов’язаних із корупцією:

щорічний обсяг хабарів у світі становить близько одного трильйона доларів;
щорічно викрадається або незаконно витрачається близько $2,6 трлн з державного бюджету;
приблизно 10%–25% грошей, які виділяються на державні закупівлі, розкрадається;
приблизно 10%–30% коштів, що виділяються на інфраструктуру, втрачаються через корупцію;
корупція, поряд з ухиленням від сплати податків та незаконними фінансовими потоками, обходиться країнам, що розвиваються, у близько $1,26 трлн на рік.

На думку вчених U4 Anti–Corruption Resource Centre з норвезького Chr. Michelsen Institute:

З десяти проаналізованих нами статистичних даних жодне не можна було назвати достовірним, і лише два наблизилися до цього рівня.

Будь-які кількісні оцінки збитків та втрат від корупції вимагають обережності та пояснень, методологічної точності, оскільки вони ґрунтуються на певних припущеннях, екстраполяції та узагальненнях. Через вільне тлумачення корупції як складного явища, через об’єктивний дефіцит документів, що підтверджують корупційні операції, угоди, через суб’єктивність визначення поняття «упущена вигода», явище «корупція» може бути надто політизованим залежно від того, хто, в якому контексті та для чого його використовує. Це ще одна причина для всебічного його вивчення, для розробки та реалізації адекватних рішень щодо ліквідації корупції.

Сьогодні як Україна, так і більшість країн світу застрягли на стадії хронічної боротьби з корупцією. Створено значну законодавчу базу та інфраструктуру для боротьби з корупцією, до якої входять спеціальні органи або підрозділи прокуратури, слідства та судів. Діє парламентський, громадський контроль над діяльністю органів державного управління. Прийнято численні регламенти, методики та процедури, в яких детально розписано всі етапи проведення тендерів, аукціонів, державних закупівель. Введено норми та стандарти звітності та прозорості. Прийнято кодекси поведінки держслужбовців, документи, що регламентують лобізм, визначають суть конфліктів інтересів. Щорічно в кожній країні та на міжнародному рівні проводяться численні конференції, форуми з антикорупційної тематики.

Щорічно багато організацій, зокрема Transparency International, The Varieties of Democracy (V-Dem), Організація економічного співробітництва та розвитку (OЕСР), Світовий Банк, World Justice Project, The Bertelsmann Stifung представляють індекси, рейтинги стану та сприйняття корупції. В їх основі лежать дані соціологічних опитувань бізнесу та населення загалом, інформація з фокус-груп, глибинних інтерв’ю з експертами, аналізу правоохоронної діяльності у сфері боротьби з корупцією.

Ці організації, а також численні аналітичні центри, структури щорічно формулюють рекомендації національним та наднаціональним органам державного управління щодо боротьби з корупцією. Попри це, її не тільки не стає менше. Вона трансформується, масштабується, набуває нових форм, адаптується до антикорупційного законодавства, до механізмів моніторингу та контролю. При цьому її не стає менше, принаймні немає валідних досліджень ані в Україні, ані в країнах, що розвиваються, та розвинених країнах, які б підтвердили позитивну кореляцію між обсягом, охопленням, деталізацією антикорупційного законодавства, кількістю елементів антикорупційної структури та рівнем корупції в країні. Тим більше численні факти діяльності органів державного управління навіть у розвинених країнах, поведінка організацій, які займаються протидією корупції, свідчать про глибоке проникнення корупції як у державу, так і в громадянське суспільство.

Підтвердженням цих тенденцій в Україні є аналіз проекту «Pravo-Justice» (виконавець — французька агенція Expertise France S.A.S.), у якому брали участь Асоціація правників України, фонд DEJURE та Transparency International.

Серед міжнародних організацій яскравим прикладом ефективності діяльності стала ліквідована USAID. Корупційні скандали постійно розхитують структури влади Європейського Союзу, США, Південної Кореї, але вже йдеться і про країни з нестабільними інститутами демократії та державного управління в рамках моделі держави загального інтервенціонізму. Доповіді Інтерполу підтверджують широке поширення та глибину проникнення найрізноманітніших форм корупції, шахрайства та зловживань.

Джерела:
https://www.thejournal.ie/mep-scandal-investigation-6280642-Jan2024/
https://www.ftm.eu/eu-misconduct
ttps://www.interpol.int/News-and-Events/News/2026/INTERPOL-report-warns-of-increasingly-sophisticated-global-financial-fraud-threat

Нідерландська платформа журналістських розслідувань Follow the Money регулярно описує сотні, тисячі випадків прояву корупції в країнах ЄС як серед політиків, так і серед представників бізнесу розвинених країн, коли вони приїжджають до країн, що розвиваються.

Доповідь «Захист принципів добросовісності. Причини та тенденції корупційних ризиків у Європі – 41» присвячена аналізу причин, трендів та корупційних ризиків у 41 країні Європи. Вона переконливо показує, що корупція в ЄС — це не девіація, не поведінка окремих фізичних або юридичних осіб, а інституційна, системна проблема. Сама Європейська комісія щороку публікує звіти про дотримання принципів верховенства права.

Регулярні звіти Рахункової палати США свідчать про низьку якість державного управління, що породжує та прикриває корупцію в Америці.

У 2025 фінансовому році загальна сума неправомірних виплат, заявлених федеральними агентствами, склала близько 186 млрд доларів, що на 24 млрд доларів більше, ніж у попередньому фінансовому році.

Для порівняння: 186 млрд доларів — це більше, ніж бюджети десяти міністерств, і у понад сім разів більше, ніж бюджет НАСА, і у понад 18 разів більше, ніж бюджет усієї федеральної судової гілки влади. Якщо порівняти цю суму з показниками приватного сектора, то $186 млрд — це приблизно втричі більше за річний дохід «Pfizer», удвічі більше за річний дохід «PepsiCo» і трохи більше за річний дохід «JPMorgan Chase».

Джерело: The cost of fraud. National Review. May 15, 2026. Джерело: The cost of fraud. National Review. May 15, 2026. https://www.nationalreview.com/corner/the-cost-of-fraud-the-new-issue-of-nr-is-out/

Зазначимо, що навіть найменш корумповані країни світу, за версією Transparency International та інших організацій, які досліджують корупцію, стикаються з цією проблемою. Так, журналісти Данії у документальному фільмі «Чорний лебідь» викрили корупційні схеми у сфері данської політики та бізнесу. На думку Jesper Olsen, голови Transparency International у Данії, справжні проблеми криються у тісних зв’язках між політикою та великим бізнесом, а також у тому, що політики переоцінюють свою здатність дотримуватися етичних норм.

На основі аналізу антикорупційної законодавчої бази та практики боротьби з корупцією, яка застосовується сьогодні в Україні, Європі та світі, ми визначили основні причини, слабкі місця та недоліки боротьби з корупцією.

Ми визначили, чому країни десятиліттями борються з цим явищем, а воно при цьому не тільки не зменшується, але в більшості випадків збільшується, розростається, пускає метастази в усі здорові сфери економіки та інститути державного управління, збільшуючи соціальні, інвестиційні, виробничі та загальноекономічні витрати.

Річ у тому, що левова частка антикорупційних стратегій, програм і планів ставиться до функціоналу держави як до екзогенного чинника, тобто як до сталого факту, до якої необхідно розробити та застосувати антикорупційну політику. При цьому холістичний суб’єкт «Держава» наділяється певними характеристиками, яких не існує в реальному світі.

Підміна об’єктивної реальності фігурами мови, метафорами та концепціями — найгрубіша методологічна помилка. Вона не тільки завела науку «економіка» у глухий кут, заразивши її позитивістськими постулатами, ціннісними судженнями. Вона породила феномен «провали держави», де одним із найбільших стала корупція.

Саме держава в рамках моделі welfare state, тобто загального, всеосяжного державного інтервенціонізму, і є ядром, центром появи, прояву корупції. Корупція — це не відхилення від норми, стандарту цієї моделі. Це її об’єктивна, невіддільна (частина/ознака) частина.

Корупція — це один з проявів на практиці теорії провалів держави.

Саме цього найважливішого висновку, цієї констатації немає у стандартних документах, присвячених боротьбі з корупцією. Підміна об’єктивних ринкових законів механізмами ручного управління відкриває величезну дискрецію для політиків, чиновників, правоохоронців, суддів, які мають право визначати конкретні параметри таких понять, як «доцільний», «прибутковий», «соціально орієнтований», «інноваційний», «нормальний», «мінімальний», «максимальний», «стратегічний» тощо. За декларацією забезпечення загального добробуту неминуче прямує суб’єктивізм у розподілі та управлінні державними ресурсами та активами. У цьому процесі стикаються найрізноманітніші інтереси лобістів, синдикативних груп, кожна з яких прагне отримати якомога більше для себе

У рамках моделі держави загального інтервенціонізму триває постійна боротьба з корупцією, джерелом якої є узаконена дискримінація, дискреційні повноваження та широкий, суперечливий функціонал держави.

Якщо в країні сформована культура поваги до приватної власності, економічної свободи, відкритої конкуренції, тоді корупція має локальний, фрагментарний характер, не породжує систему прийняття рішень на рівні центральних органів влади. Така культура є імунітетом країни проти захоплення держави та її системи управління, з одного боку, та інститутів демократії, з іншого. Її формування вимагає тривалого, щонайменше двох поколінь, перебування країни в режимі політичної, особистої, економічної свободи, приватної власності та малої держави. Така культура не створюється прийняттям законів, постанов і навіть конституції. Її не можна нав’язати зверху, особливо в посттоталітарній країні, яка понад 70 років жила в режимі тотальної марксистської, радянської пропаганди Левіафана.

Відповідно, помилкою є копіювання сучасних інститутів, функціоналу держави таких країн (Швеція, Данія, Фінляндія) для України, інших перехідних країн та країн, що розвиваються, в надії отримати некорумповану державу, культуру чесності, відповідальності в бізнесі та суспільстві.

Типове ставлення до проблеми корупції демонструє Transparency International. У доповіді 2026 року Corruption Perception Index 2025 вона констатує, що корупції у світі стає більше. Лише п’ять країн світу зі 182 мають оцінку понад 80 балів (100 балів — найменш корумпована країна): Данія (89), Фінляндія (88), Сінгапур (84), Нова Зеландія (81) і Норвегія (81). По 80 балів мають Швеція і Швейцарія.

Десять років тому у списку було 12 країн із показником вище 80 балів. Автори Індексу сприйняття корупції 2025 не вказують на головне джерело цієї проблеми — Велику державу. Transparency International слідом за ООН та іншими міжнародними організаціями й агентствами формулює рекомендації щодо боротьби з корупцією, які передбачають наявність такого уряду, якого практично не існує в жодній країні світу. Типовий уряд у рамках моделі держави загального інтервенціонізму уражений конфліктами інтересів. Він є основним економічним суб’єктом, джерелом дискримінації, дискреції та домінації владного синдикату. Transparency International рекомендує такому набору колективних органів наступне:

Забезпечити незалежність, прозорість та доступність судових органів.
Нейтралізувати політичний вплив на рішення, що приймаються урядом.
Надати людям, які постраждали від корупції, доступ до правосуддя.
Підтримати громадянське суспільство в його боротьбі з корупцією.
Збільшити прозорість і контроль у сфері державних послуг та управління державними фінансами.
Запобігати, виявляти та карати за великомасштабну корупцію та незаконні фінансові операції.

У списку рекомендацій немає ні слова про функціонал держави та її управлінський потенціал для виконання цих функцій. Немає ні слова про необхідність відокремлення держави від економіки. Немає ні слова про те, що саме держава є джерелом монополій, олігополій та дискримінаційних практик.

Ні Transparency International, ні ОЕСР, ні ООН, ні Рада Європи не говорять про руйнування державою принципу рівності умов господарювання, про критичну важливість та взаємозв’язок економічної свободи й рівня корупції. В економічно вільних країнах він істотно нижчий. Політичний мейнстрим не визнає, що саме модель держави загального інтервенціонізму, яку розробили теоретики Заходу, зокрема випускники університетів Ліги Плюща, має вбудовані джерела корупції, насамперед для країн, що розвиваються, та країн перехідного періоду.

Функціональні повноваження, розмір держави та законодавча база для боротьби з корупцією

Слід зазначити, що істотне збільшення часу, уваги та ресурсів, присвячених антикорупційній тематиці у світі, зокрема в розвинених країнах, відбулося протягом останніх 30 років. Це збіглося зі стрімким зростанням розміру, функціоналу та ресурсної бази Держави. Окрім національного рівня політики, сформувався глобальний рівень із таким порядком денним:

забезпечення сталого розвитку;
протидія глобальному потеплінню та кліматичним змінам;
забезпечення рівності;
захист біорізноманіття;
захист світового океану;
протидія епідеміям;
забезпечення кібербезпеки;
нейтралізація викликів, пов’язаних із масовою міграцією;
забезпечення інноваційного розвитку.

Виконання кожного з цих завдань вимагає ресурсів держави, тобто підвищення податків, збільшення державних витрат, у тому числі за рахунок кредитів для уряду. Для виконання тисяч додаткових функцій держава збільшує свою присутність у комерційному секторі, порушуючи ринкову структуру економіки, принцип рівності умов господарювання. Створюється сприятливе підґрунтя для корупції.

У 2025 році сукупні витрати органів державного управління США перевищили $11,6 трлн. Це в 6,2 раза більше, ніж було у 1990 році, а ВВП за цей період зріс у 5,2 раза.

У Канаді держвитрати у 2025 році перевищили один трильйон доларів. Це в 3,6 раза більше, ніж у 1990 році, при зростанні ВВП у 3,9 раза. Тобто практично весь приріст ВВП «з’їла» держава.

У Великобританії обсяг держвитрат порівняно з 1990 роком зріс у 4,2 раза, до $1,75 трлн у 2025 році. Державний синдикат не втрачає можливості збільшувати свою економічну владу в міру зростання економіки.

У 2020-х Франція та Італія опинилися на межі глибокої структурної, системної та боргової криз, ставши жертвами Левіафана.

Так, у 2025 році державні видатки Франції становили $1,94 трлн, що в 3 рази більше, ніж у 1990 році, а ВВП за цей період зріс лише в 2,7 раза. Державні видатки на рівні 57,5% ВВП переконливо вказують на соціалістичний характер французької економіки.

Державні видатки Італії у 2025 році склали $1,3 трлн, що у 2,1 раза більше, ніж у 1990 році. При цьому ВВП за цей період зріс у 2,2 раза, але державний борг давно перевищив 100% ВВП. Якщо до державних витрат у розмірі 51,1% ВВП додати регуляторне навантаження у розмірі 11–13% ВВП, транзакційні витрати у розмірі 5% ВВП, то сумнівів у соціалістичному характері італійської економіки не залишиться.

У Європейському Союзі активно реалізується концепція держави-підприємця (Entrepreneurial State) професора Маріани Маццукато, яка виконує особливі стратегічні місії.

Цю програму активно просувають Світовий економічний форум (СЕФ), ООН, Світовий банк, практично всі агенції з розвитку країн із високим рівнем доходів. Автори цієї моделі не врахували теорію та практику провалів держави, розширивши псевдонаукову теорію провалів ринку. Вони доповнили її провалами ринку на глобальному рівні, що, на їхню думку, вимагає розширення наднаціонального, глобального рівня влади і, відповідно, забезпечення його ресурсами. Реалізація цієї теорії різко збільшила обсяг корупції як на національному, так і на глобальному рівнях. Економетричне моделювання з безліччю припущень в умовах невизначеності та суперечливості інтересів і мотивів безлічі дисижнмейкерів та учасників ринку активізувало механізми генерації корупції, яких світ раніше не знав.

Спроби нейтралізувати вплив корупції за допомогою законодавчих актів, процедур, регламентів, кодексів — це не ліквідація джерел корупції, а її модифікація, трансформація і навіть розширення, тому що, в результаті, відбувається корумпування всієї інфраструктури боротьби з корупцією, включно з не тільки законодавчими, виконавчими, правоохоронними органами, а й організаціями громадянського суспільства.

Боротьба з корупцією в рамках моделі держави загального інтервенціонізму — це ніколи не перемога. Це сізіфова праця, яка приносить прибуток і вигоду для 3% населення (бенефіціарів величезного функціоналу держави — високопосадовців держорганів) і важкий тягар, нескінченний, безрезультатний процес для 97% решти населення.

Для ліквідації корупції в Україні, чи будь-якій іншій країні, що розвивається, не потрібно копіювати законодавство США, Великобританії, Канади чи ЄС, а слід радикально скоротити функціонал, розмір і обсяг ресурсних повноважень, жорстко обмежити сфери та кількість інструментів державного інтервенціонізму. Так, у США, Великобританії, Франції чи Італії на початку XX століття була корупція, але красти, організовувати відкати, влаштовувати фаворитизм, коли загальний розмір державних витрат становить 7–10% ВВП при низьких бар’єрах входу практично на будь-який ринок товарів/послуг — це мінімальне викривлення структури капіталу, незначний вплив на алокацію ресурсів саме ринковими методами. Коли ж держава щороку розподіляє 45–50% ВВП, володіє 40–60% ресурсів і активів країни, повністю контролює найважливіші сектори економіки (гроші, фінанси, інфраструктура, видобуток корисних копалин, освіта, охорона здоров’я, зв’язок), застосовує сотні інструментів регулювання та впливу на рішення інвесторів, кредиторів, виробників і споживачів, корупція перетворюється на дуже серйозний бар’єр для економічних суб’єктів, на джерело сильних викривлень структури капіталу.

Українська корупція за методиками європейських інституцій

Україна пішла шляхом копіювання правової бази боротьби з корупцією, прийнятої в ЄС, країнах G–7 та ОЕСР. Вона інтегрувала до законодавства рекомендації Ради Європи, Європейської комісії, Transparency International, інших державних та громадських організацій. В Україні було прийнято Антикорупційну стратегію 2021–2025. На базі проекту документа, підготовленого Національним агентством з питань запобігання корупції (НАЗК), Кабінет Міністрів вніс на розгляд Верховної Ради проект Антикорупційної стратегії на 2026 — 2030 рр.

Серед ключових виділимо кілька блоків проблем проєкту Антикорупційної стратегії.

Дублювання норм. В окремих підрозділах (наприклад, підрозділ щодо державної антикорупційної політики) повторюються норми чинного законодавства без додаткової регуляторної цінності.
Недостатня конкретизація окремих стратегічних результатів. Наприклад, щодо захисту незалежності антикорупційних органів від шкідливих законодавчих ініціатив.
Ігнорування критичних зауважень в проекті Антикорупційної стратегії. У цій версії документа залишилися неврахованими зауваження щодо неефективності механізму перевірки е-декларацій, відсутності автоматизованого розподілу моніторингів у НАЗК, а також потреби скасувати автоматичне закриття справ через сплив строків досудового розслідування.

Стратегія не покриває всі проблеми, які були артикульовані, але не вирішені попередньою Антикорупційною стратегією.

Зокрема, вона не містить положень щодо ефективності протидії легалізації доходів, попри очевидні проблеми у цій сфері.

Ні в проекті, який представило Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), ні в оцінці Transparency International Ukraine, ні в оцінці інших організацій, які брали участь у розробці цього документа, як і попередніх подібних законодавчих актів, немає ключового, центрального елементу для ліквідації левової частки корупції, для мінімізації її впливу на вибір економічних суб’єктів. Немає однозначного, точного тлумачення того, що є джерелом корупції. Це Велика держава моделі держави загального інтервенціонізму. При такій системі держава щорічно перерозподіляє та витрачає близько 75% ВВП, володіє та розпоряджається 55–60% ресурсів і активів країни, обтяжує виробників товарів/послуг регуляторним тягарем у 15–17% ВВП, щорічно генерує для комерційних суб’єктів транзакційні витрати у розмірі 5–7% ВВП. До того ж 45–48% робочої сили — це знову ж таки держава (національна, комунальна власність).

Держава домінує у фінансовій, кредитній сфері. Вона є головним інвестором і споживачем і продовжує зберігати монополії та олігополії у ключових сферах економіки.

Копіювання правової бази розвинених країн без урахування якості та стану формальних і неформальних інститутів України, структури капіталу та зайнятості, якості державного управління, наявності здатності (capacity) не тільки ідентифікувати корупцію, але й ліквідувати її, без урахування культури українського суспільства, сили неформальних зв’язків, а також глибини проникнення державного синдикату у структури законодавчої, виконавчої та судової влади — це груба теоретична помилка.

Прийнятий в Україні порядок і режим боротьби з корупцією не враховує теорію та практику провалів держави. У країні вже понад 12 років діє розгалужена мережа боротьби з корупцією. Органи державної влади регулярно оновлюють законодавчу базу. З антикорупційної проблематики щорічно проводяться тисячі заходів, форумів, засідань і слухань, а проблема корупції як на думку населення, так і бізнесу та міжнародних організацій не тільки не втрачає інтенсивності, а навпаки, стає ще більшою.

Згідно з численними опитуваннями, корупція стала проблемою №1 в Україні навесні 2026 року, що є переконливим свідченням неадекватності заходів, способів, інструментів та механізмів боротьби з нею. Вони були прописані в Антикорупційній стратегії України на 2014–2017 рр., Антикорупційній стратегії України на 2021–2025 рр.

За останні 20 років Україна інтегрувала більшість формальних правових норм, інституційних стандартів щодо боротьби з корупцією. У 2012 році ОЕСР, Базельський інститут з вивчення державного управління, Рада Європи, Європейська комісія, Національна академія прокуратури України представили матеріали для навчального курсу з розслідування та кримінального переслідування корупційних злочинів.

Моніторинг реалізації антикорупційних заходів, оцінка діяльності урядів щодо створення якісних, чесних інститутів державного управління здійснюється за допомогою Індикаторів доброчесності та сумлінності державного сектору ОЕСР (OECD Public Integrity Indicators). Це система з десятків бенчмарків, об’єднаних у чотири групи: стратегія (8 показників), підзвітність процесу розробки та прийняття рішень в органах державного управління (15 показників), управління ризиками (11 показників), система правосуддя (11 індикаторів). За оцінкою ОЕСР у березні 2026 року щодо нормативно-правового регулювання (законодавча база для боротьби з корупцією та забезпечення доброчесності Уряду) Україна у 2025 році за фактором «стратегія боротьби з корупцією» мала 73% зі 100% можливих, тоді як у країнах ОЕСР загалом цей показник становив 38%. Іншими словами, показник України майже вдвічі кращий, ніж у розвинених країнах світу. Щодо імплементації стратегії боротьби з корупцією Україна має 80%, а країни ОЕСР — 32%. Для порівняння у Швеції 53% виконання критеріїв щодо стратегії на рівні нормативних документів та 50% — імплементація.
Лобіювання. Українська законодавча база відповідає 80%, а в ОЕСР — 43%. Щодо виконання законодавства у цій сфері Україна відповідає 89%, а країни ОЕСР — 38%. Для порівняння Польща за нормативною базою має 60% виконання критеріїв, а за імплементацією — 33%. За законодавством щодо лобіювання Швеція виконує лише 20% критеріїв, а за практикою — нуль.
Конфлікт інтересів. Українська правова база на 100% відповідає стандартам ОЕСР, а в самих країнах цієї організації — лише на 80%. Імплементація, впровадження нормативної бази в Україні — на 67%, а в країнах ОЕСР — 45%. Для порівняння: у Польщі на нормативно-правовому рівні виконується 89% критеріїв, на практиці — лише 11%.
Фінансування політичної діяльності. В Україні за нормативами - 100%, а в ОЕСР — 76%. У нас практична реалізація, впровадження на рівні 71%, в ОЕСР — 58%. У Польщі показники гірші, ніж в Україні: 70% і 43% відповідно. Ми навіть істотно випереджаємо Швецію, у якої 56% і 22% відповідно.

Україна має кращі показники, ніж середні по країнах ОЕСР, за такими факторами: «публічна інформація», «судова добросовісність», «прокуратура», «системи дисциплінарного впливу» (disciplinary systems). Іншими словами, за всіма вісьмома параметрами, за якими оцінюється якість антикорупційної діяльності, Україна випереджає ОЕСР. Отже, якщо судити за критеріями ОЕСР — а вони є показовими для ЄС, країн НАТО та G-7, Україна цілком відповідає стандартам цих країн. Таким чином, корупція в Україні не має унікального, особливого, притаманного лише їй характеру та масштабу. За формальними критеріями ОЕСР у нас цілком собі середньоєвропейська корупція з окремими секторальними сплесками, управлінськими вузлами.

Український уряд десятиліттями віддавав перевагу процесу, а не результату, орієнтації на копіювання іноземних правових норм, а не на створення якісних інститутів для демократії та вільного ринку. Імітація системних трансформацій замість ліквідації спадщини радянського держплану та українського олігархату, орієнтація на виконання вимог acquis communautaire, МВФ, ОЕСР — це вигідна стратегія для національної бюрократії, для державного бюрократичного синдикату, але не для українського підприємництва, суспільства та зміцнення обороноздатності.

Джерело: Anti‑Corruption and Integrity Outlook 2026. Harnessing the Integrity Advantage. OECD. March 2026 https://www.oecd.org/en/publications/anti-corruption-and-integrity-outlook-2026_16708b78-en.html

Законодавче поле боротьби з корупцією

Назвемо основні документи, які формують законодавче поле для боротьби з корупцією у світі загалом та в Україні зокрема:

Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції;
Конвенція боротьби з підкупом посадових осіб іноземних держав під час проведення міжнародних ділових операцій. ОЕСР (1997);
Конвенція ОЕСР про боротьбу з даванням хабарів іноземним державним посадовим особам під час здійснення міжнародних ділових операцій (1997);
Конвенція про цивільно-правову відповідальність за корупцію. Рада Європи, 1999 р.;
Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, 2000 рік;
Стамбульський план дій у боротьбі з корупцією (2004);
Двадцять принципів боротьби з корупцією Ради Європи;
Конвенція Ради Європи про кримінальну відповідальність за корупцію, 1999 р.;
Керівні принципи ОЕСР для багатонаціональних підприємств із відповідального ведення бізнесу (2023);
Рекомендації Ради ОЕСР щодо боротьби з шахрайством під час проведення державних закупівель (2025);
Рекомендації Ради ОЕСР щодо прозорості та чесності лобіювання, 2024 рік;
Основні рекомендації щодо забезпечення чесності та протидії корупції на підприємствах державної власності, 2019 рік;
Рекомендація Ради учасників співпраці в рамках ОЕСР з питань розробки правових інструментів щодо управління ризиками корупції, 2016 рік;
Рекомендації Ради Європи щодо кодексу поведінки державних службовців, 2000 рік;
Рекомендація Rec(2003)4 Комітету міністрів державам-членам щодо загальних правил боротьби з корупцією у сфері фінансування політичних партій та виборчих кампаній. Рада Європи, 2003 рік;
Кодекс поведінки державних службовців від ГРЕКО, 2019 р. GRECO (Group of States against Corruption);
Нульова корупція. Більше чесності. Центральний уряд (вищі виконавчі органи) та правоохоронні органи. Ключові принципи, тенденції та виклики. Рада Європи, 2025 рік;
Закон Великобританії «Про хабарі», 2010 р.;
Антикорупційна стратегія Великобританії 2025;
Спільне повідомлення до Європейського Парламенту, Ради та Європейського економічного та соціального комітету «Про боротьбу з корупцією», 2023 рік;
Закон про корупцію за кордоном (Foreign Corrupt Practices Act) США, 1977 рік;
Стратегія США щодо боротьби з корупцією, 2021 рік;
План реалізації стратегії США щодо боротьби з корупцією, 2021 рік.

Джерела: посилання на всі вищезазначені нормативні документи в PDF-версії дослідження.

Оцінка корупції в Україні: внутрішній та зовнішній погляд

Стан корупції в Україні, антикорупційна політика Уряду досліджуються у багатьох документах, доповідях як українських, так і міжнародних організацій. Щодо корупційної проблематики регулярно проводяться соціологічні опитування, проводяться суспільні дискусії, заходи. Тема корупції присутня в рамках переговорів України з МВФ, Світовим банком та Європейським Союзом. Вона обговорюється практично на кожному міжнародному форумі по Україні, починаючи від Всесвітнього економічного форуму в Давосі, щорічних форумів у Польщі (Карпач) до щорічних конференцій з відновлення України (2022 р. в Лугано, 2023 р. у Лондоні, 2024 р. в Берліні, 2025 р. в Римі, 2026 р. у Гданську). Вона ускладнює відносини з приватними та державними кредиторами, посилює кризу довіри всередині країни, послаблює економіку та створює додаткові слабкі ланки для проникнення ворога всередину України через його м'яку силу та пропаганду. Її використання дуже впливає на громадську думку наших партнерів у ЄС, G–7 та країн НАТО, тим самим послаблюючи фінансову, військову підтримку України населенням цих країн.

Корупція — це та тема та проблематика, яка давно увійшла до українського порядку денного і стала домінувати в ньому. Відкритість дискусії, наявність широкого інформаційного поля в інтернеті (Youtube канали, соціальні мережі, розкручені інфлюенсери), наявність розгалуженої мережі антикорупційних організацій, відносна легкість отримання та поширення інформації депутатами, журналістами-розслідувачами створює враження, що корупція в Україні має якийсь виключний характер.

Цією проблематикою спекулюють кожен на свій лад. Наші вороги постійно вкидають тему корупції, щоб посіяти розбрат усередині країни, послабити дух опору та стійкості, а також загальмувати або знизити обсяг іноземної допомоги. Політичні опоненти Уряду спекулюють на цій темі, використовуючи її як інструмент політичної боротьби. Журналісти, медіа, соціальні мережі використовують її через клікбейтні заголовки, «гарячі» теми, які забезпечують зростання аудиторії, кількість лайків і, як наслідок, зростання доходів.

У країні є принципові, чесні активісти в різних сферах і секторах, які реально протистоять корупції через скрупульозне вивчення документів, дій і рішень посадових осіб. Какофонія цих голосів створює сприйняття України як країни, де корупція має якісь особливі характеристики, де Уряд, бізнес та суспільство вражені нею, де немає чесності та відповідальності, де неможливо займатися виробництвом, інвестиціями та розвитком довгострокових проектів.

Наведемо оцінки стану корупції в Україні від основних організацій, які працюють тривалий час, системно та професійно з погляду аналізу правових інститутів, законодавства та практики правозастосування.

Перше джерело — доповідь OECP «П'ятий раунд моніторингу. Звіт про виконання Стамбульського плану дій щодо боротьби з корупцією» (Вересень 2025). У стамбульському плані дій щодо боротьби з корупцією експерти оцінюють різні параметри антикорупційної політики за формальними критеріями. Станом на початок осені 2025 року «Україна досягла значного прогресу в реалізації своєї амбітної антикорупційної політики. Понад 61% заходів, запланованих на 2024 рік, вже повністю виконано, при цьому значна частина інших заходів буде реалізована до завершення циклу наприкінці 2025 року. Одним із найважливіших досягнень став запуск онлайн-системи електронного моніторингу, що дозволяє в режимі реального часу прозоро відстежувати хід робіт», — йдеться у Доповіді про моніторинг виконання Плану.

Мова йде про виконання Антикорупційної стратегії 2021–2025 рр., прийнятої у 2022 р. та Державної антикорупційної програми, прийнятої урядом в березні 2023 р.

Ось приклад оцінки виконання урядом антикорупційної програми. Контрольний показник (Benchmark) 1.1.1.

За висновками таких звітів Україна є чи не зразково-показовою країною, з погляду протидії корупції. Чинне законодавство, за оцінкою ОЕСР, найвищої якості й виконується повною мірою. Для уряду чітко прописані цілі, заходи із зазначенням термінів реалізації та відповідальні відомства. Визначено показники результативності (outcome indicators), показники впливу (impact indicators) та навіть джерела фінансування. Єдиний недолік — немає оцінювального бюджету.

Верховна Рада та Кабінет Міністрів затвердили:

16 напрямів (сфер) діяльності;
73 цілі та завдання;
визначили 271 очікуваний стратегічний результат;
1146 конкретних заходів, які мають бути реалізовані 116 відомствами.

Перед нами типовий приклад діяльності бюрократії в рамках своєї логіки, своїх KPI, свого уявлення про якість та ефективність. Уряд звітує про те, наприклад, що щонайменше 180 антикорупційних представників міністерств пройшли тренінги. Він одержує позитивні оцінки за режим підготовки проектів документів. Той факт, що на певному часовому проміжку в обговоренні антикорупційних проектів документів брали участь 85 державних агентств, робиться висновок про інклюзивність процесу.

Експерти ОЕСР хвалять українську владу:

L"Незважаючи на труднощі, пов'язані з воєнним часом, у звітний період Україна повністю або частково реалізувала значну частину заходів, виконання яких було заплановано до кінця 2024 року. Лише 1% заходів не було реалізовано через відсутність достатнього фінансування."L

Станом на 31.12.2024 р. із 484 запланованих заходів 297 (61,4%) було повністю реалізовано, а 97 (20%) частково. Не виконаними залишились 9,6% заходів.

Ось оцінка ОЕСР такої важливої теми, як «конфлікт інтересів»:

L"В Україні існує всеосяжна правова база щодо запобігання та врегулювання конфліктів інтересів. Показники виявлення таких конфліктів підвищуються, однак кількість санкцій, що застосовуються, залишається низькою, особливо щодо високопосадовців. Система декларування майна виділяється як одна з найпередовіших у регіоні. Вона оцифрована, прозора та охоплює широке коло державних службовців. Проте співробітники особистих апаратів політичних діячів та вище керівництво державних підприємств поки що не включені до цієї системи. Перевірка та громадський доступ були відновлені, незважаючи на війну. Для автоматичних коротких перевірок використовується передове програмне забезпечення, але Україні необхідно і далі посилювати повні перевірки, орієнтовані на високопосадовців. Хоча повні перевірки дозволили досягти значних успіхів у виявленні порушень, кількість санкцій, що накладаються, залишається низькою. Україні слід продовжувати посилювати правозастосування, активізувати міжнародне та міжвідомче співробітництво у сфері перевірки та зосередити зусилля щодо перевірки на криптовалютах."L

Це досить компліментарна оцінка діяльності органів держуправління на таку важливу тему. У світлі Міндічгейту, справи колишнього глави Офісу президента А. Єрмака, корупційні скандали в енергетичному секторі та держзакупівлях на ВПК, «схематоз» з ПДВ, розподіл пільг, преференцій з алокації грошей, інших активів, призначення «своїх» людей, фаворитів влади в спостережні ради державних підприємств — вся система влади в Україні, на національному та місцевому рівнях, пронизана конфліктами інтересів. Правоохоронці, судова система так налаштована, що левова частка вироків за корупцію закінчуються штрафами. За даними https://opendatabot.ua у 2023 році 91,9% вироків корупціонерам закінчувалося штрафами, у 2024 р. — 97,5%, у 2025 р. таких 97%. Позбавлення волі як покарання за корупційні злочини застосовується в 1–2% випадків.

Корупційна справа голови Верховного суду Всеволода Князєва, корупційні справи українських ТЦК, лікарів соціальних експертних комісій, підрядників–виконавців державних контрактів (наприклад, Євген Борисов з Одеси, Тетяна Крупа з Хмельницького, родина Гринкевичів), корупція на рівні ОВА (наприклад, скандали навколо діяльності Сергія Гайдая). Корупційні справи колишніх міністрів О. Чернишова, Г. Галущенка, звинувачення ВАКС щодо двох суддів Верховного суду, рішення судів щодо необґрунтованих доходів депутатів Верховної Ради, корупційні справи голови Окружного адміністративного суду Києва, вирок заступнику голови Рівненської області, заволодіння майном і коштами нафто- та газовидобувної компанії «Укрнафта», обвинувачення колишнього голови Фонду держмайна за заволодіння коштами держпідприємств та легалізацію доходів, корупційні справи в «Укрзалізниці», щодо колишнього заступника глави Офісу президента — всі ці випадки демонструють, що конфлікт інтересів в Україні, зловживання службовим становищем, фаворитизм, непотизм і корупціогенність державного синдикату — це не локальні, поодинокі кейси, а скоріше об'єктивні, невіддільні наслідки реалізації моделі Держави загального інтервенціонізму в інституційно слабкій країні з гібридним політичним режимом управління та гострим дефіцитом економічної свободи.

L"Україна продемонструвала прогрес у переслідуванні великих корупційних справ, досягнувши зростання кількості обвинувальних вироків та санкцій, незважаючи на війну. Нещодавні реформи наблизили правову базу до міжнародних стандартів. Однак процесуальні терміни та пов'язані з ними правові неясності, як і раніше, перешкоджають виконанню рішень. Проблеми зі скасуванням судового імунітету були пом'якшені завдяки поновленню роботи Вищої ради юстиції. Проте перешкоди для членів парламенту залишаються."L

Так вважає ОЕСР. У країні можуть бути закони, списані з ЄС чи США та ціла інфраструктура боротьби з корупцією. У країні може діяти широка мережа громадських організацій, націлених на боротьбу з корупцією, але при цьому корупція буде хронічним, всеосяжним явищем економіки та системи управління, якщо держава є головним економічним суб'єктом.

У випадку України це виражається в обсязі витрат органів держуправління (75% ВВП), частки державної та комунальної власності — 55–60% від загального обсягу, зайнятості в державному секторі — 45–48% робочої сили, обсягу регуляторного навантаження у 15–17% ВВП, а також транзакцій.

Держава є монополістом у низці секторів економіки, підтримує режим олігополії в банківській системі, страхуванні та на енергетичному ринку. Саме розмір, функціонал та ресурси в руках Держави визначають рівень та інтенсивність корупції. Штрафами високопосадовців номенклатури, системи держуправління таку корупцію не переможеш. За даними ОЕСР, санкції застосовуються за такі порушення (бенчмарк 2.2.2):

порушення законодавства про запобігання та вирішення конфліктів інтересів, що виникають у довільному порядку;
порушення обмежень, пов'язаних з подарунками або гостинністю;
порушення норм і стандартів несумісності;
порушення, пов'язані з вимогами щодо відмови від прав власності на комерційні організації або інші комерційні інтереси;
порушення обмежень, що діють після припинення трудових відносин.

Ось ще одна висока оцінка чергової частини антикорупційної діяльності:

L"В Україні є комплексна система захисту інформаторів. Різноманітні гарантії захисту поширюються на приватний сектор, і більшість із них застосовуються на практиці. Проте заходи щодо забезпечення особистої безпеки діють лише щодо повідомлень, поданих у рамках кримінального судочинства, а їхня дія має бути поширена на всіх інформаторів. До прогресивних підходів України належать: правова допомога, яка поширюється на членів сім'ї; право інформаторів самостійно обирати канал подання повідомлення; а також фінансові стимули щодо надання інформації. НАКП є спеціалізованим органом, що забезпечує захист та нагляд. Проте ресурси його відповідального підрозділу потребують зміцнення. Запуск Єдиного порталу повідомлень інформаторів став важливим кроком уперед. Україні рекомендується забезпечити повноцінне функціонування каналів подачі повідомлень у державному секторі та їх інтеграцію в портал, підвищити обізнаність громадськості та надати особам, які працюють в оборонному секторі, права та заходи захисту, які є рівнозначними тим, які доступні іншим інформаторам."L

Україна отримала від ОЕСР високі оцінки за фактором «бізнес сумлінність» (business integrity):

L"Зусилля України в сфері ділової сумлінності заслуговують на високу оцінку, незважаючи на повномасштабну війну, яка змусила країну шукати баланс між суперечливими інтересами прозорості та національної безпеки. Під час війни вимоги до розкриття інформації публічними компаніями, включаючи фінансові результати та дані про бенефіціарних власників, були віднесені до менш пріоритетних завдань. (...) Державні підприємства розробили антикорупційні програми, проте, як і раніше, відсутні конкурентні процедури призначення державних представників у ради директорів, а конкурентний відбір генеральних директорів не проводиться через запровадження воєнного стану."L

Це ще одне підтвердження роботи всієї системи державного управління заради “галочки”. Українське deep state давно навчилося обходити формальні положення нормативних актів. Проблема в тому, що методологія оцінки антикорупційної діяльності від ОЕСР виходить з цілого ряду припущень неокласичної школи економіки, в якій суб'єкт «держава» наділяється певними якісними параметрами: об'єктивність і неупередженість, чесність і відповідальність, здатність ідентифікувати стан рівноваги та місце економіки на траєкторії, цілеспрямованість. Така ідеалізація колективного, агрегатного суб'єкта «держава» спрямовує увагу, зусилля та ресурси на боротьбу з корупцією по хибному сліду.

Такий підхід ґрунтується на теоретичній позитивістській утопії «провалів ринку», яку розкрутили до рівня майже економічного закону/заповіді через відомий підручник Economics. Практика проведення економічної політики у реальному житті, а не у межах теоретичних, гіпотетичних моделей свідчить про реальні провали Держави. Ігнорування цього факту робить методологію оцінки стану корупції та заходів щодо боротьби з нею дефективною, маніпулятивною, яка робить ставку на боротьбу з наслідками, а не причинами корупції. Тому за високих, комплементарних оцінок стану антикорупційних заходів в Україні численні опитування, глибокі інтерв'ю з бізнесом та експертами показують зовсім інший результат. Ось ще один приклад того, як ОЕСР позитивно оцінює діяльність української влади.

L"[В Україні] забезпечується розкриття та публікація інформації про бенефіціарну власність усіх компаній, зареєстрованих у країні, а також перевірка цієї інформації та санкції за порушення відповідних правил. У 2016 році Україна поміж перших країн світу створила публічний реєстр юридичних осіб, індивідуальних підприємців і громадських організацій… Ці перші кроки в забезпеченні прозорості заслуговують на визнання... У вересні 2024 року були внесені поправки, що передбачають механізм, який зобов'язує організації, що звітують, повідомляти державного реєстратора про будь-які розбіжності в інформації про бенефіціарних власників, виявлені в ході перевірки клієнтів. Ця вимога є кроком уперед у забезпеченні точності та цілісності інформації державного реєстру. Загалом Україна досягла значного прогресу у створенні правової бази для забезпечення прозорості інформації про бенефіціарних власників, проте практичні проблеми реалізації зберігаються через військове становище та надмірну залежність від організацій, що звітують, у питаннях перевірки."L

Зрештою, Україна отримала досить високі оцінки сектору державних підприємств.

L"Протягом оцінюваного періоду Україна досягла важливої віхи у вдосконаленні своєї законодавчої бази в галузі управління державними підприємствами, наблизивши управління ними до стандартів ОЕСР."L

ОЕСР зазначає, що п'ять державних підприємств — Нафтогаз, Енергоатом, Українська залізниця, Укренерго та Укргідроенерго вже впровадили та застосовують «ключові положення нового закону про корпоративне управління щодо сумлінності. Вони мають важливе економічне значення та організовані як акціонерні товариства».

Ці п'ять підприємств, на думку ОЕСР, «продемонстрували високі показники за всіма критеріями, пов'язаними із програмами дотримання антикорупційного законодавства. Будучи великими стратегічними підприємствами, їх структури управління та практика входять до числа найбільш надійних у державному секторі України».

Оцінку таких висновків особливо корисно читати після корупційних скандалів під загальною назвою «Міндічгейт», в енергетичному секторі, а також на залізничному монополісті. Очевидно, що факт наявності актів законодавства не ліквідує проблему корупції. Практика правозастосування, дискреція чиновників та правоохоронців, що випливає зі змісту нормативних актів, неформальні, неформалізовані зв'язки та відносини між різними групами інтересів всередині державного синдикату — ось що не потрапляє на радари методологів ОЕСР.

З їхньої точки зору українська влада проводить досить ефективну антикорупційну політику. З цим висновком важко погодитись, коли знайомишся з результатами опитування як населення та бізнесу, так і інсайдерів регуляторної, правоохоронної діяльності.

У 2024 році Антикорупційна ініціатива ЄС (The EU Anti-Corruption Initiative (EUACI), провідна антикорупційна програма Євросоюзу в Україні, створена у 2017 р., опублікувала доповідь «Спростування хибних тверджень: прогрес України в боротьбі з корупцією». У ній представлені спростування цілої низки наративів, пов'язаних з оцінкою України, як країни, яка глибоко і безнадійно загрузла в корупції.

L"Робоча група ЄС зі стратегічних комунікацій на Сході (The EU East StratCom Task Force) навела численні приклади російської дезінформації про корупцію в Україні. Хоча безперечно, що Україна стикається зі значними проблемами корупції, узагальнене уявлення про країну як безнадійно корумповану вводить в оману і недооцінює реальний прогрес, досягнутий у цій галузі."L

На думку авторів цієї доповіді:

L"2024 рік знаменує десятиліття посилених і комплексних антикорупційних реформ в Україні. Країна вступила у повномасштабний шлях боротьби з корупцією після Революції Гідності 2013–2014 років. Місцеві реформатори, що підтримуються міжнародною спільнотою, розпочали розробку та реалізацію всеосяжної програми змін. Антикорупційні реформи в Україні переживали злети та падіння, іноді стикаючись із невиправданими затримками чи опором. Однак можна чітко спостерігати значні перетворення, що відбулися за останнє десятиліття, які включають створення антикорупційних інститутів, а також соціальні зміни в більш широкому сенсі."L

Автори спростовують такі наративи, які, на їхню думку, були сформовані за активної участі ворога в особі нацистської, імперської Росії.

Наратив № 1: «Україна за своєю природою корумпована та незмінна».
Наратив № 2: «Антикорупційні реформи поверхові та неефективні».
Наратив № 3: «Україна не має системного бачення того, як боротися з корупцією».
Наратив № 4: «Державні закупівлі рівнозначні корупції».
Наратив № 5: «Громадянське суспільство в Україні не здатне здійснити зміни».
Наратив № 6: «Процес вступу до ЄС незначно впливає на зниження рівня корупції в Україні».
Наратив № 7: «Заходи боротьби з корупцією були зосереджені на змінах на найвищому рівні й не принесли значних змін до місцевих громад».

На підставі проведеного аналізу кожного з цих пунктів автори доповіді зробили такий висновок:

L"Хоча Україна продовжує боротися з проблемами, пов'язаними з корупцією, презентація країни як корумпованої й безнадійної — це надмірне спрощення, яке ігнорує значний прогрес. Завдяки створенню надійних антикорупційних інститутів, ефективним реформам, активній участі громадянського суспільства та суттєвій міжнародній підтримці Україна продемонструвала чітку відданість боротьбі з корупцією. Визнання цих досягнень має вирішальне значення для формування більш точного і збалансованого розуміння трансформації України, що триває."L

Немає сумніву, що ворог України використовує різні теми та проблеми для своєї гібридної та інформаційної війни. Однак фейки та наклеп Росії потрібно відрізняти від обґрунтованої, фактичної оцінки як самої системи державного управління, так і антикорупційних заходів уряду.

Розгалужена антикорупційна інфраструктура як свідчення безсилості

У медійному полі постійно знаходяться десятки подій, пов'язаних з боротьбою з корупціонерами. Розслідуються тисячі справ. Виносяться сотні вироків. Усуваються від влади чиновники. Проводяться численні слухання, форуми та конференції. Проводяться соціологічні опитування, публікуються аналітичні матеріали щодо корупційної проблематики. У відкритому форматі тривають судові засідання. Тема корупції в Україні обговорюється як на численних заходах в Україні, так і за кордоном, але при цьому корупція в Україні за різними оцінками є однією з найбільших проблем як для населення, так і для бізнесу.

У доповіді 2026 року Corruption perception Index 2025 Україна посіла 104 місце з показником 36 балів зі 100 можливих. Так, є незначний прогрес порівняно з 2010 роком, коли Україна була на 146 місці, з 2011 року — на 152 місці. Якщо за точку відліку взяти 2014 рік, то Україна посідала 142 місце з показником 26 балів.

За матрицею ризиків хабарництва (Індекс Trace International) Україна у 2024 році займала 109 місце з показником 52 бали (1 бал — максимальний бал, некорумпована країна). Для порівняння, у 2014 році Україна посідала 132 місце з показником 64 бали. Знову ж таки, ми фіксуємо незначне поліпшення, яке пояснюється тим, що уряд і громадський сектор зняли так звані «фрукти, що низько висять», тобто прийняли рішення, які враховуються при оцінці рівня корупції, але принципово не впливають на глибину її проникнення і широту поширення.

Одним із факторів Індексу процвітання від Atlantic Council є «бюрократія та корупція». У 2025 р. Україна отримала по ньому 35,7 бала (100 балів — найкращий показник), за фактором «чіткість, ясність закону» Україна була оцінена на 29,5 бала. Загалом за Індексом процвітання, який враховує, зокрема, якість законодавства та його антикорупційність, Україна у 2014 році мала показник 72,2 бала, а у 2024 році — 71,9 бала.

Світовий банк проводить оцінку якості державного управління за шістьма параметрами, одним із яких є «контроль над корупцією». У 2024 році Україна отримала по ньому 34,24 бала (100 балів — найкращий показник). Знову ж таки, експерти фіксують незначне покращення за останні 12 років, але все одно Україна при поточному стані своїх правових інститутів, організацій та структур системи державного управління не в змозі увійти навіть до першої сотні країн світу.

Україна стійко демонструє показники корупції, які відносять її до трійки найбільш неблагополучних країн Європи.
Share

Динаміка зміни якості системи держуправління України, 1996–2024 рр.

Джерело: https://www.worldbank.org/en/publication/worldwide-governance-indicators/interactive-data-access, December 2025

Таким чином, всупереч створенню широкої антикорупційної інфраструктури, активному залученню структур громадянського суспільства, фінансовій, організаційній та інтелектуальній підтримці міжнародної спільноти Україна була і залишається країною з високим рівнем корупції. Боротися з нею в рамках нинішньої моделі Держави загального інтервенціонізму — це намагатися вичерпати воду з пробоїн у човні. Частину пробоїн вдається залатати, закласти, але з'являються інші, тому що сам човен слабкий і ненадійний. Латками його на швидкохідну яхту не перетвориш. Потрібний не косметичний ремонт, а створення нового корабля.

Сьогодні джерела корупції вбудовані у правові, регуляторні, фіскальні, монетарні, адміністративні механізми та інструменти моделі державного управління та економічної політики України. Боротьба з корупцією перетворилася на річ у собі, на постійний хронічний процес, у якому, як це не парадоксально, різні стейкхолдери об'єднані єдиною метою не ліквідацію корупції, а боротьбою з нею.
Share

Політики заробляють очки, беручи участь у боротьбі з корупцією. Журналісти, ЗМІ, інфлюенсери отримують винагороду у матеріальній та нематеріальній формі, проводять розслідування та публікують їх результати на своїх медіамайданчиках.

Структури громадянського суспільства переважно за фінансові ресурси іноземних грантодавців моніторять, вивчають, аналізують різні аспекти корупції та корупційної діяльності.

Спеціалізовані антикорупційні структури також повністю завантажені роботою. Вони є активною частиною не лише правоохоронних процесів, а й політичних, медійних кампаній.

Навіть формальні державні структури (МВС, СБУ, прокуратура, суди) отримують вигоду (бюджет, ресурси, повноваження, дискрецію, право інтервенціонізму в комерційних відносинах) від боротьби з корупцією.

Адже якщо уявити ситуацію, коли джерела корупції буде ліквідовано, коли інструменти корупції буде скасовано, а право державних, правоохоронних, контрольних, судових органів суб'єктивної інтерпретації нормативних актів (дискреція) буде усунено, то, відповідно, роботи для всіх цих стейкхолдерів буде набагато менше. Якщо ж правоохоронці, депутати та урядовці, громадські активісти 15–20 років борються з корупцією, якщо вони глибоко вбудувалися у внутрішні процеси та міжнародні зв'язки, розірвати це хибне коло без системної інституційної реформи, без кардинальної зміни розміру, функціоналу, ресурсів та повноваження Держави просто неможливо.

Факт — у наявній системі державного управління України, у громадянському суспільстві ймовірність виникнення попиту на ліквідацію джерел корупції невисока.

Населення та бізнес наголошують на проблемі корупції, вимагають посилити боротьбу з нею. Ця тема викликає сильні емоції, але в Україні ні органи держуправління, ні спеціалізовані антикорупційні органи, ні структури громадянського суспільства, які працюють в антикорупційній тематиці, не вимагають відмови від моделі держави загального інтервенціонізму. Вони наголошують не на теорії та практиці провалів Держави, а на діяльності окремих посадових осіб, взаємодії органів держуправління та комерційного сектору, на процедурах, регламентах, деклараціях та комплаєнсі.

Результати соціологічного опитування, опубліковані у квітні 2026 року «Корупція в Україні 2025 року: розуміння, сприйняття, поширеність. Аналітичний звіт за результатами опитування населення та бізнесу», дають можливість досить точно оцінити феномен сприйняття корупції в Україні. Його результати підтверджують наш висновок, що боротьба з корупцією в Україні перетворилася на хронічний процес. Він іноді дає позитивні результати та часто супроводжується гучними кримінальними справами, розслідуваннями, звинуваченнями та судовими процесами, але ця боротьба не торкається основних джерел корупції.

Джерела корупції в Україні об'єктивно вбудовані у модель Держави загального інтервенціонізму.
Share

Автори дослідження роблять висновок:

L"За даними опитування населення, у 2025 році корупція третій рік поспіль залишається на другому місці серед основних проблем, перелік яких пропонувався респондентам (нагадаємо: у 2021–2022 роках корупція була на третьому місці, а у 2023 р. — посіла друге місце). Актуальність корупції як проблеми залишається високою: 72,2% громадян назвали її «дуже серйозною» проблемою. Однак зауважимо, що цей показник знизився порівняно з 2024 роком (79,4%) і фактично опустився до рівня 2023 року (71,6%), динаміка є статистично значущою. Таким чином, тренд на зростання важливості корупції як проблеми, який спостерігався у 2023–2024 роках, було зламано."L

L"У середовищі бізнесу оцінка корупції як «дуже серйозної» проблеми також значуще знизилася — з 76,0% у 2024 році до 65,0% у 2025 році й опустилася навіть нижче від рівня 2023 року. У 2025 році корупція поділила друге місце в рейтингу найбільш болючих проблем з проблемою міграції населення з України, що дуже непокоїть бізнес в умовах дефіциту персоналу. В середовищі бізнесу також спостерігається зміна сприйняття всіх запропонованих до оцінки проблем (окрім збройної агресії РФ проти України і уже згаданої міграції населення з України) у бік зменшення їх серйозності. Тож зниження градуса проблематики корупції не може бути віднесене лише на рахунок антикорупційних заходів, а є частиною ширшого тренду."L

За даними соціологів, 89,7% населення вважають, що корупція дещо або дуже поширена (36,1% та 53,6% опитаних відповідно). 75,5% представників бізнесу вважають, що корупція дещо або дуже поширена в Україні (31,5% та 44,0% опитаних відповідно). Динаміка змін загальних індексів сприйняття поширеності корупції за 5-бальною шкалою Індексу сприйняття корупції у 2025 році серед населення становила 4,45 бала, серед бізнесу — 4,17 бала. При цьому значення індексу сприйняття корупції «у своїй сфері» серед підприємців становило 2,16 бала.

У 2025 році про зростання корупції заявило 65,4% населення, а серед бізнесу таких 45,8%.

Відповідальними за подолання корупції як населення, так і бізнес бачать Президента та його офіс, НАБУ та Верховну Раду. Абсолютні оцінки ефективності органів влади, що борються з корупцією, залишалися невисокими: 2,41 за 5-бальною шкалою серед населення і 2,75 серед бізнес-аудиторії, що свідчить про загалом стримано низьке сприйняття ефективності антикорупційної діяльності.

Серед усіх типів корупції найбільш серйозною проблемою респонденти продовжують вважати політичну корупцію на найвищому рівні: 92,5% опитаних назвали корупцію в Уряді чи Верховній Раді дуже або скоріше серйозною проблемою.

Серед бізнесу таких 88,2%.

Друге місце за результатами опитування населення посідає корупція у бізнесі з показником 82,4%. Серед бізнесу таких 68,2%. На третьому місці традиційно залишається повсякденна побутова корупція — 69,3%. Серед бізнесу таких 34,6%.

Серед населення України особистий корупційний досвід у 2025 році мали 18,2% респондентів, серед бізнесменів таких 20,6%.

Типологія джерел корупції в Україні

Основні джерела корупції в Україні безпосередньо пов’язані з функціями, повноваженнями та ресурсами держави. Оскільки бюджетні кошти, державні активи за визначенням є рідкісними, то їх розподіл, алокація об’єктивно призводить до формування невеликої групи чистих (net) вигодонабувачів рішень уряду та чистих (net) платників.

Чисті бенефіціари Уряду — це ті комерційні структури та фізичні особи, які отримують від нього більше матеріальних, нематеріальних благ, грошей, активів і ресурсів, ніж сплачують податків, внесків та інших обов’язкових платежів. Відповідно чистими платниками на користь Уряду є ті, хто платить більше податків і внесків, ніж отримує від нього у вигляді послуг, благ, грошей або інших активів.

Джерела корупції знаходяться в тих місцях, структурах та організаціях, які мають права та повноваження через тисячі інструментів розподіляти чужі ресурси (активи, гроші громадян та платників податків) на користь тих, кого вони вважають гідними, потрібними, важливими, пріоритетними для отримання таких ресурсів. Вони безпосередньо пов’язані з параметрами державного інтервенціонізму, який матеріалізується через інструменти монетарної (грошово-кредитної), фіскальної (бюджетно-податкової), регуляторної, митної, торговельної, соціальної (освіта, охорона здоров’я, ринок праці, пенсії, соціальні виплати), промислової та інноваційної політики.

В Україні використовуються всі три типи інтервенціонізму:

Аутистична інтервенція.
Бінарна інтервенція.
Тристороння інтервенція.

Бінарна та тристороння — найпоширеніші. Більшість інструментів грошово-кредитної, бюджетної та регуляторної політики потрапляють до цієї категорії.

Стандартні методи боротьби з корупцією ігнорують теорію державного інтервенціонізму. Вони розглядають його інструменти для визначення напрямків, інтенсивності, якісних і кількісних параметрів людської діяльності, припускаючи, що держава володіє знаннями та розумінням таких категорій, як «рівновага», «справедливий розподіл», «сталий розвиток» тощо.

Представимо класифікацію джерел корупції за основними розділами економічної політики.

Група 1. Монетарна (грошово–кредитна) політика:

Встановлення різної вартості кредиту для різних суб’єктів господарювання із застосуванням адміністративних заходів або через рішення Уряду.
Встановлення різних умов для різних суб’єктів під час проведення кредитних аукціонів.
Встановлення норм, правил та стандартів, які дозволяють маніпулювати величиною базової процентної ставки (ставки рефінансування) для досягнення загальних цілей економічної політики або для збільшення вигод окремих секторів чи самого уряду.
Надання центральним банком ліквідності обраним комерційним банкам на пільгових умовах.
Надання особливих правил резервування для обраних банків та фінансових установ.
Придбання центральним банком цінних паперів комерційних організацій.
Фінансування центральним банком діяльності уряду.
Обмеження кількості учасників аукціонів з операцій купівлі/продажу цінних паперів, випущених центральним банком та Міністерством фінансів.
Обмеження кількості заявок та їх обсягу на придбання валюти.
Обмеження кількості комерційних організацій, які мають право здійснювати валютні операції за поточним, фінансовим рахунками платіжного балансу.
Визначення різних умов депозитних операцій для фінансових організацій різних форм власності, розміру та країни походження.
Встановлення різних умов обслуговування боргових зобов'язань за цінними паперами.
Встановлення різних термінів повернення валютної виручки.
Встановлення умов реєстрації фінансового посередника (банк, страхова компанія, інвестиційний, спільний, пенсійний фонди тощо). Це стосується вимог до персоналу та керівників, обсягу капіталу, сфер діяльності, сфер інвестування тощо.
Встановлення умов надання безвідсоткового кредиту для окремих комерційних організацій.
Встановлення дискреційних правил проведення валютних своп-операцій для різних учасників ринку.
Встановлення дискреційних правил входу на ринок та діяльності на ньому фінансовим організаціям, що працюють з електронними платіжними засобами (типу bitcoin), фінтех-компаніям.
Встановлення дискримінаційних, дискреційних правил відкриття фондових майданчиків, вимог до їх учасників.
Встановлення дискреційних правил проведення аудиту, прийняття звітності від комерційних організацій ринку фінансових операцій.
Дискреційне застосування норми презумпції винності щодо фінансових організацій та їхніх клієнтів, включаючи практику блокування рахунків або окремих операцій.

Група 2. Фіскальна (бюджетно-податкова) політика:

Встановлення податкових пільг, преференцій, податкових «канікул» для окремих, секторальних та регіональних комерційних організацій.
Встановлення прогресивних ставок податків, переліку витрат, які впливають на оподатковуваний прибуток юридичних осіб та на дохід фізичних осіб.
Дискреційне тлумачення бази оподаткування з ПДВ, акцизів, землі, нерухомості, екологічного податку.
Встановлення дискреційних, дискримінаційних процедур, регламентів та стандартів отримання податкових пільг, преференцій або звільнень.
Встановлення дискреційного порядку проведення податкових перевірок, у тому числі пов’язаного з вимогами до документів.
Дискреційне застосування норми презумпції вини щодо платників податків, блокування або обмеження їх діяльності на основі припущень, припущень та суб’єктивних оцінок представників податкових органів.
Встановлення різних режимів оподаткування для різних груп платників податків при дискреційній інтерпретації понять «стратегічно важливий», «пріоритетний», «інноваційний», «відповідальний», «такий, що забезпечує сталий розвиток країни/регіону», «імпортозамінний» тощо.
Встановлення дискреційного порядку тлумачення податковими органами понять і визначень «доцільний», «обґрунтований», «ефективний», «своєчасний», «адекватний», «норма прибутку» тощо.
Встановлення різних режимів оподаткування для різних товарів/послуг залежно від дискреційної інтерпретації визначень «шкідливий», «ризикований», «аморальний», «справедливий», «потенційно недружній щодо природи, суспільної моралі, національних традицій або культурних норм».
Встановлення дискримінаційних, дискреційних процедур проведення державних закупівель, у тому числі вимог до учасників, вимог та параметрів товарів/послуг, що закуповуються.
Встановлення дискримінаційних, дискреційних процедур при визначенні сфер, параметрів, обсягу та відповідальності державних інвестицій. Це стосується процедур визначення так званих точок зростання, комерційних організацій з категорії «занадто великі/важливі, щоб збанкрутувати», а також структур, які претендують на статус інноваційних, високотехнологічних та проривних.
Встановлення правил, порядку та процедур випуску та розміщення державних облігацій.
Встановлення дискримінаційних, дискреційних норм, правил та процедур входження держави до акціонерного капіталу комерційних організацій.
Встановлення дискримінаційних, дискреційних норм, правил та процедур митного оформлення товарів під час експортно-імпортних операцій, зокрема щодо визначення вартості товару, встановлення ставки мита, документального підтвердження імпорту/експорту.
Встановлення дискримінаційних, дискреційних норм, правил та процедур введення «золотої» акції в приватних комерційних організаціях (інститут eminent domain), а також обмеження функцій приватної власності з посиланнями на національну безпеку, суспільні інтереси, забезпечення сталого розвитку.
Встановлення дискримінаційних, дискреційних норм, правил та процедур для участі в державних конкурсах, тендерах, програмах з отримання грантів, пільгових кредитів та інших ресурсів, грошей і активів на неринкових умовах (типу кешбек, кредити «5-7-9», інвестиційні пільги тощо).

Група 3. Регуляторна політика:

Встановлення дискримінаційних, дискреційних норм, правил та процедур щодо отримання ліцензій, дозволів, реєстрацій, акредитації, сертифікатів, інших документів, проходження процедур, виконання регламентів, які ставлять економічних суб’єктів, їх вхід на ринок, діяльність на ньому, вихід з нього у залежність від суб’єктивних арбітражних рішень представників органів державного управління.
Встановлення дискримінаційних, дискреційних норм, правил та процедур оцінки ризиків комерційної діяльності.
Встановлення норм, правил та процедур, які дискримінують комерційні організації в плані оскарження рішень, що приймаються органами державного управління.
Встановлення регуляторних правил, норм і стандартів, у яких суб’єктивній інтерпретації регулятора, інспектора, правоохоронного, судового органу, тобто дискреції, піддаються поняття та визначення «безпечний», «категорії ризику», «сталий розвиток», «інклюзивний», «обґрунтований», «доцільний», «нормальний», «ефективний», «якісний», «соціально орієнтований», «справедливий», «сприятливі умови», «суспільна мораль», «культурні традиції» тощо.
Встановлення заборон, обмежень на використання функцій приватної власності (придбання, обмін, продаж, застава, трансформація, передача у спадок, дарування тощо).
Встановлення максимальних або мінімальних цін на різні форми капіталу (гроші, товари, послуги, робоча сила), у тому числі нерухомість, землю, кредит, обмінний курс.
Встановлення кількісних обмежень, квот на обмін товарами, послугами, грошима між приватними власниками, у тому числі в міжнародному обміні.
Встановлення кількісних, якісних параметрів для входу на ринок і виходу з нього (реєстрація, ліквідація), у тому числі у вигляді вимог до статутного капіталу, кваліфікації посадових осіб приватної комерційної організації.
Встановлення дискреційних норм, правил і процедур бухгалтерського обліку, статистичної звітності, штрафів, інших форм покарання за їх порушення.
Встановлення дискреційних норм, правил та процедур для відносин «працівник — роботодавець» для приватних суб’єктів господарювання, у тому числі мінімальний або максимальний рівень оплати праці, граничний рівень оплати праці, винагороди для керівників, розподілу дивідендів.
Встановлення дискреційних норм, правил та процедур для вирішення конфліктів між сторонами договору, коли застосовується презумпція вини або недобросовісності комерційних суб’єктів, а також коли за замовчуванням приймається точка зору, інтерпретація або твердження органу державного управління або суб’єкта державної форми власності. Зокрема, це стосується блокування рахунків, арешту майна, розірвання договорів оренди в односторонньому порядку, призупинення дії ліцензій, дозволів, інших документів, необхідних для роботи на ринку.
Встановлення дискреційних, дискримінаційних норм, правил та процедур під час проведення державних закупівель, аукціонів, тендерів, надання доступу до послуг інфраструктурних компаній, фінансових інструментів та грантів.
Встановлення норм, процедур та правил, які забороняють або дискримінують добровільні, приватні, ринкові інструменти регулювання економічної діяльності, зокрема страхування, приватну сертифікацію, членство (поручительство) у бізнес-асоціаціях, брендування, репутацію тощо.
Встановлення норм, процедур та правил проведення оцінки регуляторного впливу (ОРВ), які не враховують вплив регуляцій на економічне зростання, конкурентоспроможність, рівень економічної свободи, а також ризики порушення норм рівної конкуренції, дискримінації малого бізнесу та формування синдикативних зв’язків високопосадовців.
Встановлення норм, процедур та правил запровадження регуляторних заходів без наукового обґрунтування, врахування думки учасників ринку, стейкхолдерів, на яких поширюватиметься даний регуляторний захід. Законодавство має забезпечити участь усіх стейкхолдерів
Встановлення норм, процедур та правил запровадження регуляцій, які не враховують або не передбачають проведення аналізу впливу регуляції (Regulatory Impact Analysis (RIA)), зокрема щодо балансу вигод та витрат регуляції з боку платників податків, споживачів, виробників та органів державного управління.

Висновки

Порівняльний аналіз різних моделей економічного зростання, вивчення теорії та практики провалів держави, аналіз правової бази антикорупційної діяльності та практики її правозастосування в різних країнах, вивчення ставлення населення та бізнесу до корупції, порівняльний аналіз стану корупції та антикорупційної діяльності в Україні, країнах ЄС та ОЕСР дозволяє нам зробити наступні висновки.

У більшості країн світу боротьба з корупцією перетворилася на хронічний, малорезультативний процес за участю держави, громадянського суспільства та бізнесу.
Традиційні методи, способи боротьби з корупцією не зачіпають розмір, функції, повноваження держави, не враховують реальну здатність розпорядників чужого керувати величезними ресурсами, складними процесами, ігнорують проблему взаємовідносин «принципал-агент». Тому змінюються президенти, міністри, депутати та прокурори, а корупція залишається практично незмінним феноменом моделі держави загального інтервенціонізму. Саме вона піддає ерозії інститути демократії та свободи.
Адаптація законодавства розвинених країн країнами, що розвиваються, та країнами з перехідною економікою, прийняття ними рекомендацій ЄС, ОЕСР, ООН щодо боротьби з корупцією зовсім не гарантує успіху в боротьбі з корупцією, тим більше її ліквідації. Без повноцінного інституту приватної власності, режиму рівної відкритої конкуренції, культури чесності та високого рівня довіри в країні до держави з боку суспільства та бізнесу боротьба з корупцією перетворюється на боротьбу між різними лобістами, групами впливу за політичну владу та право брати участь у бюрократичному синдикаті.
Наявність у країні спеціальної антикорупційної інфраструктури (суд, прокуратура, агентство) не гарантує успішної боротьби з корупцією, тим більше її ліквідації. Стандартні правоохоронні органи та суди країни зобов’язані захищати права власності громадян, стежити за діяльністю органів державного управління, а не перетворюватися на інструменти конкурентної боротьби за ресурси або ж на учасників комерційних процесів. У країні з низькою якістю державного управління та великою державою високі ризики захоплення (capture) не тільки органів державного управління, у тому числі правоохоронних та судових, але також самої спеціалізованої антикорупційної системи.
Стратегії, методи, механізми антикорупційної боротьби, які реалізуються в Україні після створення антикорупційної інфраструктури (початок у 2014 р.), є незадовільними, неякісними та неадекватними, тому що вони ігнорують теорію та практику провалів держави, неформальні інститути прийняття рішень щодо управління ресурсами та активами країни, а також рівень довіри в суспільстві та бізнесі до держави.
Виконання Україною формальних вимог, рекомендацій ОЕСР, ЄС, Ради Європи при вступі до Європейського Союзу автоматично не призведе до ліквідації корупції, нейтралізації її джерел у системі державного управління.

Оптимальною інституційною комбінацією для ліквідації корупції в Україні, як і у будь-якій країні світу є:

Мала держава, яка не займається комерційною діяльністю;
Економічна свобода;
Повноцінна приватна економіка;
Відкрита конкуренція;
«Примусова сорочка» на державі;
Активне громадянське суспільство.

Саме такі правові, економічні, інституційні рамки формують культуру чесності, відповідальності та справедливості й гарантують процвітання країни.