Цитати з книги

Український бізнес до і під час війни довів свою життєстійкість, професіоналізм, гнучкість адаптації до безпрецедентних ризиків, спроможність організовувати виробництво товарів і послуг під постійними обстрілами, за нестійкості енергосистеми та високої напруги на ринку праці.

Економічна наука та історія переконливо доводять критичну важливість приватного підприємництва для досягнення найрізноманітніших цілей і завдань країни: від створення потужної системи національної безпеки до ефективних інститутів ліквідації бідності, безробіття та надання підтримки людям, які потрапили в біду.

В Україні немає політичної, організаційної, ідейної спроможності (capacity) на рівні Уряду для управління тими ресурсами й активами, що їх сконцентрувала Держава (~70% ВВП державні видатки, 55-60% усіх активів — державна власність — business of the state).

Уряд діагностує слабкість МСП від того, що він звалив на нього непомірно високе податкове, регуляторне навантаження, що поту- рає схематозу/ олігархату, що своїми діями виштовхнув МСП у сферу оптимізаційних рішень на межі сірої економіки та легального ринку.

Українська влада пішла на поводу ідеологів Держави загального інтервенціонізму, використовуючи їхню риторику і підходи. Тому мова йде не просто про підтримку малого підприємництва, а про інклюзивний характер такої підтримки.

Левова частка наукових досліджень, емпіричних даних по розвинених країнах переконує, що державний інтервенціонізм в наукову, інноваційну діяльність, в R&D — це гроші на вітер. Це потужне джерело збагачення без користі для країни VIP-розпорядників і споживачів чужого.

Фундамент країнової конкурентоспроможності — економічна свобода, приватна власність і безпека громадян і країни. Уряд країни, що розвивається/перехідної країни повинен починати інституційні, системні реформи саме з цих сфер, а не з копіювання податкової, регуляторної систем ЄС.

Конкурентоспроможність країни неможлива без ефективного уряду. Він стане таким лише тоді, коли на нього натягну- ти «кайдани» (розмір держвидатків, держсектора, державного боргу, зайнятість у державному секторі), зобов’язати працювати у режимі відкритості та прозорості, а також заборонити займатися комерційною діяльністю, тобто не володіти/управляти ресурсами/активами, не бути інвесторами, кредиторами, менеджерами та споживачами (державні закупівлі, крім силових структур).

Конкурентоспроможність країни не може ґрунтуватися на розвитку державного бізнесу, на виділенні VIP-розпорядниками чужих «точок зростання», номенклатурно-силовому регулюванні комерційної діяльності, коли чиновники, контролери та силовики визначають поняття «справедливість», «доцільність», «вигода», «ризик», «норма прибутку/витрат» тощо.

Ключем до конкурентоспроможності країни є створення максимально сприятливих умов (безпека, свобода вибору, самореалізація у сфері підприємництва, якісна інфраструктура, система освіти та охорони здоров’я) для людського капіталу.