Вирватись із пазурів корупції

Це явище не є чимось унікальним, притаманним тільки Україні. У більшості країн Європейського Союзу громадяни визнають існування корупції в органах влади. Закономірність величини цього явища завжди незмінна: більше влади та грошей у руках чиновників — більше зловживань. Чи існує рецепт, здатний вирвати країни з лап корупційного спрута?

28 Липня, 2025

Реформи

Політика і право

Економічна свобода

Урядування та державні регуляції

Ярослав Романчук

Поширити

Корупція та війна. Дві найбільш популярні та болючі теми в Україні. Війна проти зовнішнього ворога об'єднала, згуртувала українців, підняла їх бойовий дух, загартувала волю. Корупція – ворог всередині, що руйнує єдність, підриває довіру та знижує ефективність державних інституцій.

Є думка, що корупція є частиною культурного коду українців, що вони не можуть організувати громадське життя без цього руйнівного явища. Інші стверджують, що справа у поганих політиках, чиновниках та силовиках. Мовляв, людей постійно дурять, і на політичний, управлінський Олімп підіймаються злодії, шахраї та бариги. Треті звертають увагу на недосконалість законів, нестачу контролю та м'якість покарання. Є й такі, котрі пов'язують корупцію переважно зі злочинним світом, який постійно прагне розширити свої сфери впливу. Так чи інакше, корупція стала однією з ключових тем політичного, економічного та інвестиційного дискурсу України.

Вороги представляють нашу країну як унікальний феномен суцільної, всеосяжної корупції, як failed state, з якою не можна мати справу і над якою бажано встановити зовнішнє управління. Такі думки підтримуються оцінкою сприйняття корупції, яскравим медійним висвітленням гучних корупційних кейсів, скандалами з діяльністю VIP-представників виконавчої, законодавчої та судової влади.

Врешті-решт не викликає сумнівів, що корупція є широко поширеним явищем в Україні.

За даними опитування «Соціально-політична ситуація в Україні» (червень 2025 року), проведеного Інститутом стратегічних досліджень та прогнозів «Янус», Центром соціальних та маркетингових досліджень SOCIS на запитання, «Що, на Вашу думку, найбільш негативно впливає на загальну ситуацію в країні?» 48,5% респондентів відповіли «високий рівень корупції на державному рівні».

Згідно з опитуванням «Корупція в Україні 2024: розуміння, сприйняття, поширеність», яке на початку 2025 року було опубліковано Національною агенцією з питань запобігання корупції (НАЗК) список сприйняття населенням основних проблем України виглядає наступним чином:

Збройна агресія рф проти України: 92,3% (дуже серйозна проблема), 5,3% - скоріше серйозна проблема),
корупція: 79,4% - дуже серйозна проблема, 15,4% - скоріше серйозна проблема,
висока вартість життя та низькі доходи: 67,5% - дуже серйозна проблема, 24,7% - скоріше серйозна проблема.

За шкалою сприйняття корупції від «1» до «5» (дуже поширена) в Україні у 2024 році цей індекс був 4,52 бала. Для порівняння у 2017 році цей показник становив 4,49 бала. У 2024 році 69,1 % населення визнали, що рівень корупції в країні зріс. Для порівняння у 2023 році на зростання корупції вказало 61,2% населення, у 2022 році – 41,8%.

В матриці ризиків хабарництва TRACE 2024 року Україна посіла 109 місце (52 бали), найкращий показник у Норвегії – 7 балів зі 100, в Індексі сприйняття корупції 2024 року від Transparency International Україна посіла 105 місце з показником 35 балів, найкращий результат у Данії – 90 балів зі 100.

У світлі цих та інших досліджень здивування викликає думка нового прем'єр-міністра України Ю. Свириденко: «Відверто кажучи, в українському суспільстві та окремих соціальних групах це питання посилюється і перебільшується».

Джерело: Ukraine’s Premier Eyes Fresh IMF Loan for War-Racked Budget, https://www.bloomberg.com/news/articles/2025-07-22/ukraine-s-new-premier-is-preparing-to-seek-a-fresh-imf-program

За оцінкою бізнесу індекс корупції у 2024 році становив 4,39 бала, для порівняння у 2017 році він був 4,52 бала, у 2020 році - 4,26 бала. При цьому сприйняття корупції у сфері, в якій працюють підприємці, оцінюється на 2,35 бала.

Основні джерела корупції в Україні

Основним джерелом корупції в Україні є модель Держави загального інтервенціонізму. На Заході вона називається welfare state, тобто держава загального добробуту.

Теоретики та ідеологи Великої держави Заходу запропонували Україні цю модель, бо лише таку вони знають і розуміють, лише таку вони вивчали в університетах, лише таку вони рекомендують через міжнародні організації та агенції розвитку. У рамках саме цієї державницької системи чиновники за законом мають величезну дискрецію, тобто право суб'єктивного трактування та арбітральних рішень щодо інтерпретації та застосування тисяч різних положень, припущень та правових норм.

У монетарній політиці дискреція, як джерело корупції, проявляється через надання особливого режиму доступу до кредитних ресурсів (пільгові ставки, умови застави, страхування, держгарантії), валютних та платіжних операцій за поточним рахунком платіжного балансу, за резервними вимогами, порядком взаємодії з органами державної влади у плані фінансування державних закупівель та/або інвестиційних програм.
У бюджетно-податковій сфері дискреція держслужбовців проявляється в інтерпретації поняття «ризик» при розгляді питання про блокування податкових накладних, умов та параметрів застосування пільгових податкових ставок, надання режиму податкових канікул, інтерпретації поняття «витрати», визначення режиму амортизації, вимог до документального підтвердження фінансових, товарних операцій тощо.
У регуляторній сфері дискреція стосується практично кожної сфери діяльності людини та бізнесу, від адміністративних послуг та відкриття бізнесу до його ліквідації та отримання громадянином спадщини. Кожен прикметник у десятках тисяч актів законодавства – нормальний, високоприбутковий, стратегічний, відповідальний, важливий, бідний, багатий, екологічно безпечний, шкідливий, низькоризиковий, інноваційний, високотехнологічний, соціально орієнтований, рівний, справедливий, своєчасний – є джерелом суб'єктивної інтерпретації законодавчої, виконавчої та судової влади. Кожен розпорядник бюджету має своє уявлення та сприйняття понять «баланс», «провал ринку», «сталий розвиток», «стабільність», «соціальна справедливість» чи «соціальні витрати», «національна безпека», «країнова конкурентоспроможність» тощо. Кожен склад парламенту та уряду може по-своєму інтерпретувати поняття «національні інтереси», «влада належить народу». Для цього пишуться та приймаються закони, постанови, процедури, регламенти, стандарти та інші праві рамки, які є обов'язковими для фізичних та юридичних осіб.

Вся ця складна, багаторівнева, заплутана мережа десятків тисяч законодавчих актів і є джерелом адміністративної, правової влади держави над громадянином. Його теоретики та ідеологи декларують добрі наміри: загальний добробут, збалансоване зростання, стійкий, інклюзивний розвиток, боротьба з бідністю, справедливий розподіл благ, підтримка вразливих соціальних груп, протидія провалам ринку, виробництво суспільних благ тощо.

Виконання всіх цих функцій та завдань Держави потребує великих фінансових та людських ресурсів, організацій та механізмів для їх виконання. Welfare state неминуче стає Великою державою, тому що VIP-розпорядники та споживачі чужого забирають все більше економічної влади у Людини, перерозподіляючи її на користь державного сектора чи номенклатурно-силових фаворитів у приватному секторі. Як показує історія, разом із концентрацією економічної влади в руках Держави відбувається ерозія політичних прав і свобод, знижується рівень довіри до влади, яка все більше перетворюється на набір правових та силових інститутів, захоплених потужними групами інтересів.

Демократія, яка не має жорстких конституційних обмежень на розмір та повноваження Держави, еволюціонує у бік Левіафана з поразкою інституту приватної власності, економічних свобод та громадянських прав, тобто welfare state веде до авторитаризму та кризи самої демократії.
Share

З одного боку, люди самі звели на п'єдестал Левіафана (державну владу), вважаючи, що він буде справедливим, щедрим Санта-Клаусом. А фактично вийшло, що навіть у розвинених демократичних країнах відбувається захоплення Уряду потужними групами впливу та відчуження населення.

За даними Євробарометра 103 за травень 2025 року із твердженням «ваш голос має значення, враховується у вашій країні» погодилися лише 31% греків, 40% італійців, 41% литовців, 28% кіпріотів, 46% угорців, 51% іспанців, 55% румун. Найвищий рівень спостерігається у Скандинавських країнах: Швеція – 92%, Данія – 91%, Фінляндія – 84%. Вони характеризуються особливою правовою, політичною культурою, потужними інститутами суспільства, розвиненим приватним бізнесом та жорстким контролем над усіма органами державної влади. Твердження «мій голос має значення, враховується в ЄС» має істотно меншу підтримку. Серед греків з ним згодні лише 30% населення, кіпріотів – 26%, чехів – 37%, італійців – 33%, угорців – 39%, литовців – 35%, іспанців – 43%.

Модель welfare state з різною швидкістю призводить до ерозії правових та економічних інститутів у різних країнах залежно від сили культурного, аксіологічного коду західних цінностей. Одним із показників такої ерозії є сприйняття населенням корупції та найрізноманітніших аспектів, пов'язаних з нею. Звернемося до даних опитування громадської думки «Ставлення громадян до ЄС у корупції» (Special Eurobarometer 561. Citizens’ attitude towards corruption in the EU in 2025). Воно було проведено на початку 2025 року, а результати опубліковано у липні. На його основі можна зробити цілу низку важливих висновків щодо оцінки стану моделі welfare state у країнах Європейського Союзу. Вони важливі та цінні для формулювання як економічної політики України, так і для вибору стратегії довгострокового розвитку, що особливо важливо для нашої країни у контексті того місця та значення, яке має тема корупції у суспільному, державному та політичному дискурсі. Вони важливі для оцінки та обліку у формулюванні економічної та інституційної політики корупції, як провалу Держави (government failure).

Отже, ми констатуємо, що в країнах Європейського союзу бюрократія удобрила ґрунт для корупції та номенклатурно-комерційного синдикату.

69% населення країн Євросоюзу вважають корупцію великою проблемою у своїй країні. Навіть у Швеції таких понад половину, а в Греції – 97%, Іспанії – 89%, Італії – 82%, Франції – 68%. Судячи з цих відповідей, Європейський Союз перебуває у глибокій корупційній вирві.

70% мешканців країн ЄС вважають, що у місцевих, регіональних органах влади їхніх країн є корупція. У Греції таких 94%, Хорватії – 92%, Італії – 81%, Іспанії – 85%, Угорщини – 84%. Щодо національної влади, то з наявністю в них корупції погоджуються 73% жителів країн ЄС. У Греції таких 95%, на Кіпрі – 85%, у Хорватії – 90%, Італії – 84%, Іспанії – 87%, Чехії – 81%.

Яка може бути довіра до органів місцевої чи центральної влади, якщо переважна більшість громадян вважає їх корупційними?

Держава загального інтервенціонізму в ЄС настільки захопилася нав'язувати людям свої уявлення про прекрасне, що 61% населення вважає корупцію частиною бізнес-культури своєї країни. У Греції таких 87%, на Кіпрі 85%, в Італії – 80%, Іспанії – 73%, Хорватії – 83%, Польщі – 63%, навіть у Франції – 55%.

VIP-бюрократи для виконання тисяч функцій та завдань, які вони перетягнули на Державу, природно користуються послугами/товарами своїх комерційних партнерів. При цьому утворюються міцні, порочні, синдикативні зв'язки тих, хто живе за рахунок грошей та ресурсів платників податків.

Такий уклад руйнує базовий принцип капіталізму – рівність перед законом. Він веде до фаворитизму, непотизму та захоплення Держави потужними групами впливу. В них входять як представники законодавчої, виконавчої влади, так і правоохоронної системи та бізнесу. У більшості країн ЄС (Скандинавські країни – виняток) немає потужної національної системи імунітету та страховки на основі культури, традицій та громадянськості від олігархату та схематозу. Тому еволюційне тривале розширення функцій та розміру Держави призвело до утворення синдикативної держави, яка працює на комерційні інтереси та лобізм обраних, а не на країну та економіку загалом.

В результаті ми спостерігаємо не лише кризу довіри до Держави, а також формування негативного іміджу бізнесу.

Це дуже серйозний іміджевий удар по бізнесу, тому що він міцно асоціюється з корупцією, з нечистими, темними справами. 77% жителів ЄС вважають, що «надто близькі зв'язки між бізнесом та політикою ведуть до корупції». Серед греків таких 92%, кіпріотів 84%, чехів 78%, іспанців 82%, італійців 81%, французів – 78%, серед жителів Нідерландів – 75%.

Джерело: Citizens’ attitudes towards corruption in the EU in 2025
https://europa.eu/eurobarometer/surveys/detail/3361

Жителі країн ЄС в умовах високого рівня політичних свобод, повноцінного парламентаризму, незалежної судової влади та свободи ЗМІ сформували таку стійку думку. У рамках welfare state не може не бути тісних зв'язків між бізнесом і владою, тому що сама влада є активним інвестором, кредитором, менеджером, страховиком та покупцем, тобто займається активною комерційною діяльністю або через обрані приватні структури або через державний бізнес. Якщо так відбувається в ЄС (за рідкісним винятком Скандинавських країн, частково Нідерландах і Німеччини), то немає правових, інституційних, економічних підстав вважати, що в Україні може бути інакше, ніж у Греції, Іспанії, Італії, Румунії або на Кіпрі, тому що у нас інститути держави ще слабші, сила олігархату, що захопив Державу ще сильніша, а архітектура повноцінних ринкових відносин ще сформувалася. Тому ситуація в Україні з корупцією – це прямий результат побудови моделі Держави загального інтервенціонізму на базі пострадянських інститутів серед інтелектуальних, управлінських еліт, переповнених марксистськими догмами, вульгарним уявленням про капіталізм на їх основі.

Сьогодні більшість країн ЄС вже зіткнулися з проблемою корупції на різних рівнях. Гіпотеза теоретиків та ідеологів welfare state, що Держава буде об'єктивним, неупередженим, справедливим арбітром і одночасно рівним учасником відкритих ринкових відносин повністю спростована.

З твердженням «у нашій країні високі посади в органах держуправління та претендентів на них сильно політизовано», згодні 74% жителів країн ЄС. У Греції таких 98%, на Кіпрі – 88%, у Хорватії – 86%, Іспанії – 84%, Італії – 80%, у Франції – 81%.

Це означає, що у більшості країн ЄС головним центром вироблення та проведення економічної, соціальної, зовнішньої політики є deep state, тобто ті ж самі VIP-розпорядники та споживачі чужого, які вбудовують правоохоронні, спеціальні служби у свої системи/схеми управління та прийняття рішень. Це вже не лише криза системи державного управління. Це криза демократії. Ось ще один переконливий доказ цього.

З тезою «у вашій країні хабарі та зв'язки – звичний спосіб для бізнесу отримувати державні контракти» в ЄС погодилися 64%, з тезою «у вашій країні хабарі та зв'язки – звичний спосіб здобути посаду в органах держуправління» згодні 60% жителів країн ЄС.

У країнах ЄС з найбільшим розміром Держави, активною її участю в комерційній діяльності без страхової, запобіжної системи у вигляді культурної, конституційної “смиренної сорочки” і підготовленої інтелектуальної еліти цей показник зашкалює. Демократія, не обмежена правами приватної власності, імперативом економічної свободи, розміром та функціоналом держави при реалізації моделі welfare state призвела до моделі Олігархат/Схематоз та заміщення народовладдя правлінням deep state.

Таким чином корупція в Україні – це не унікальний, особливий кейс країни, яка не здатна створити якісну систему державного управління. Українська корупція має таку саму теоретичну, інституційну, економічну основу, як у країнах Європейського Союзу. У плані поширення корупції, захоплення Держави потужними групами впливу Україна не краща і не гірша за такі країни ЄС, як Греція, Кіпр, Іспанія, Італія, Португалія, Хорватія. За багатьма аспектами ми як Франція, Румунія, Болгарія чи Чехія. Формальне членство у ЄС автоматично не вирішить проблеми корупції. Нам насамперед потрібна нова модель розвитку та економічного зростання. Відмова від моделі Держави загального інтервенціонізму на користь моделі підприємницького зростання та економічної свободи Мізеса/Хайєка/Шумпетера/Романчука — це стратегічний курс для України.

Його реалізація дозволить не лише нейтралізувати економічні, соціальні витрати корупції, легалізувати левову частку «сірої» економіки, очистити Державу від комерційних інтересів олігархів, а й вийти на швидкі, довгострокові темпи економічного зростання, створити конкурентну, привабливу для талантів, технологій та фінансів країну.

Поширити

Теми

Реформи

Політика і право

Економічна свобода

Урядування та державні регуляції

Ярослав Романчук

Президент Міжнародного Інституту Свободи ILI (Україна). Відомий український та білоруський економіст, популяризатор Австрійської економічної школи на пострадянському просторі. Спеціалізується на реформах у перехідних економіках на постсоціалістичному просторі.

Публікації автора