Всі публікації
Ліберальний націоналізм за Хесусом Уерта де Сото

Ліберальний націоналізм за Хесусом Уерта де Сото

Уявіть гармонійні та раціональні відносини між націями на принципах самовизначення, повної свободи торгівлі, свободи міграції. Уявіть умови, в яких можливо сформувати справжній ліберальний світогляд. Це - цілковита реальність, щобільше - необхідність у сучасному світі, зіпсованому етатизмом.

20 Січня, 2025
Австрійська економічна школа

Поширити

Етатизм є інтелектуальною чумою, свого роду «ковідом» нашого часу, якою вражена переважна більшість населення планети. Але, на відміну від ковіду, він не втрачає своєї руйнівної сили з роками. Форми цієї хвороби різні - від нацизму, що несе смерть, до зовнішньої благопристойності, що захищає так звані «пригноблені верстви». Але етатисти так чи інакше виступають за всемогутню державу, надаючи цій абстракції риси суб'єктності, якоїсь всесильної сутності. Ніби держава не є просто абстрактним визначенням певних процесів.

Є й відносно легка форма цієї хвороби, коли людина розуміє, наскільки руйнівною є етатистська ідеологія, але вважає марним протистояти їй і вписується в цю систему для розв'язання власних повсякденних завдань. Однак, незважаючи на те, що таких людей переважна більшість, на щастя, були і є спільноти та люди, які активно протистоять етатизму, розробляють свої теорії та пропонують конкретні рішення. Яскравий приклад - теорії та дослідження нашого сучасника, відомого іспанського економіста Хесуса Уерти де Сото.
Учень Мюррея Ротбарда, він називає себе лібертаріанцем. Під впливом праць Ізраеля Кірцнера він розвинув теорію підприємництва як динамічну теорію. У своїх спогадах Уерта де Сото дуже тепло відгукується як про Ротбарда, так і про Кірцнера, наголошуючи, що ці абсолютно різні за характером люди справили вагомий вплив на його погляди. Цікаво, що сам Уерта де Сото також вплинув на погляди Мюррея Ротбарда.
Де Сото запропонував світові теорію ліберального націоналізму.
Тут важливо згадати Людвіга фон Мізеса і його книгу «Всемогутній уряд», щоб зрозуміти сенс ліберальної програми. Що являє собою світ, у якому балом заправляє лібералізм. Це світ, у якому:
  • ліберальних держав достатньо, щоб об'єднатися проти агресії;
  • у ліберальному світі переважає приватна власність на засоби виробництва;
  • держава не втручається в функціонування ринку;
  • торгові бар'єри відсутні;
  • люди можуть жити і працювати там, де їм більше подобається;
  • на карті є кордони, але вони не перешкоджають переміщенню людей і товарів;
  • місцеві жителі мають не більше прав, ніж приїжджі;
  • уряди обмежені захистом життя, здоров'я і власності від шахрайства та насильства;
  • суди незалежні й захищають права кожного від нападок влади;
  • кожен користується свободою говорити, писати та публікувати те, що йому до вподоби;
  • держава не втручається в освіту;
  • державні посади обіймають звичайні люди, яких сприймають як рівних, а не як вищих істот;
  • в урядів немає права диктувати громадянам, якою мовою спілкуватися і виховувати дітей.
Цей світ, про який писав Людвіг фон Мізес, здається дуже далеким від того, що ми маємо сьогодні, але це і є лібералізм у розумінні Австрійської економічної школи.
Є його економічна складова, а є й політична. Багато хто вважає лібералами сучасних європейських та американських політиків, наприклад Дональд Трамп, на думку декого, є лібералом. Але це зовсім не так. Трамп - соціаліст, але не настільки хворий на цю жахливу хворобу, як Байден, Камала Харріс та інші представники Демократичної партії.

Що таке нації з точки зору теорії національного лібералізму

Коли ми говоримо про лібералізм, іноді вживається термін «рафінований лібералізм», але єдиної, «рафінованої» моделі лібералізму не існує. Кожен політичний філософ говорить про це по-своєму. Однак основні принципи лібералізму як концепції обмеженої держави залишаються незмінними.
Уерто де Сото у статті «Теорія ліберального націоналізму» слушно зазначав, що проблема націй і націоналізму завжди викликала свого роду роздвоєння. З одного боку, ліберали завжди визнавали позитивну роль націоналізму, насамперед у падінні комуністичних режимів Східної Європи та розвалі Радянського Союзу, а також у протидії створеним наддержавним структурам у Європейському Союзі.
У сучасних умовах націоналістична децентралізація породжує стихійний процес конкуренції, що обмежує інтервенціонізм, але, з іншого боку, націоналізм, поєднаний із соціалізмом, породжує наслідки, несумісні з людською свободою.
Розробляючи теорію ліберального націоналізму, Уерта де Сото почав із глибокого аналізу змісту поняття нації. Також слід зауважити, що не варто думати, про наявність якогось абсолютно вірного та точного визначення нації. Це визначається, по-перше, тим, що явища суспільного життя настільки складні, що висловити їх за допомогою слів і граматики відомих нам мов - справа непроста.
Де Сото визначає націю як живий стихійний порядок людських взаємовідносин, тобто це не просто набір людей, а динамічний процес. І це ключова ідея, яка була спільною як для Фрідріха фон Гаєка, так і для Кірцнера. Де Сото говорить про те, що нація - це живий стихійний порядок людських взаємовідносин, що ґрунтується на культурних, лінгвістичних, історичних, релігійних, расових та етнічних патернах. При цьому расові та етнічні чинники, зберігаючи свою важливість, усе таки відіграють значно меншу роль. Мова — є ключовим чинником, але не єдиним. І саме в такий спосіб у Європі формувалися нації: це був децентралізований процес взаємодії людей, у якому провідну роль відігравали ті, хто за даних історичних умов володів максимальним підприємницьким хистом, на думку Кірцнера, саме це давало змогу знаходити способи поведінки, які найбільше підходили для підприємництва та повсякденного життя.
Інститути постійно перебувають у процесі еволюції, як їхніх лінгвістичних, так і культурних особливостей. Вони постійно змінюються, перетинаються з іншими націями, змагаються з ними, розвиваються і навіть стагнують. В історії це відбувалося неодноразово, коли нації зникали і з'являлися нові. І немає жодної можливості точно передбачити історичну долю тієї чи іншої нації. Нація - це не суб'єкт.
Але це соціальна реальність, один із тих елементів якої ми називаємо суспільними інститутами. Суспільство ж саме по собі - це надскладний динамічний процес взаємодії людей, що відбувається завжди за певними стандартами, правилами або нормами, серед яких манери, етикет і мода, які використовуються націями в різні історичні періоди, посідають домінантне становище в еволюційному процесі. Сконструювати такі норми, правила або нав'язати їх певному національному типу практично неможливо. Мова (наприклад, українська) - найважливіший, але не єдиний спосіб самоідентифікації, що не менш важливо, для людини як представника тієї чи іншої нації. І іноді трапляється, що людина під впливом обставин переходить з однієї мови на іншу, але це не змінює її самоідентифікацію. Так сталося, до речі, з багатьма народами, які були змушені жити в межах СРСР. Природно, що ті, хто жив у цій багатонаціональній країні, змушені були використовувати російську як мову спілкування, навчання та професійну мову. Це було об'єктивно, і тому багато хто використовував цю мову і в особистому спілкуванні, і в суспільному житті поколіннями.
Виходячи з цього, де Сото приходить до висновку, що не можна погодитися з тим, що кожній нації має відповідати одна конкретна держава з фіксованими кордонами, бо завжди буде значна кількість людей, які перебувають у процесі національного експериментування.
Тобто людей, які перебувають під впливом кількох національних типів поведінки. Будь-яка спроба зафіксувати таку мінливу соціальну реальність, як нація, насильницькими засобами в межах конкретних географічних кордонів зрештою призведе до нерозв'язаних конфліктів. У сучасному світі, пише де Сото, національні держави дедалі більше й більше виглядають як анахронізм, і гарантія виживання націй може бути тільки в міжнародному конкурентному процесі в умовах свободи. Тобто “консервування у власній бульбашці” дуже шкідливе насамперед для тієї нації, яка, за назвою своєї держави, вважає себе росіянином чи українцем. І це написано іспанцем на початку 2000-х років.

Принципи відносин між націями

Де Сото, розвиваючи ідеї Мізеса, формулює три основні принципи, на яких можуть базуватися гармонійні та раціональні відносини між націями. Отже, три принципи це:
  • самовизначення,
  • повна свобода торгівлі,
  • свобода міграції.
Самовизначення, або самоототожнення, - цей принцип означає, що кожна національна група повинна мати можливість вирішувати, у складі якої держави їй перебувати в політичному сенсі. І ніхто не може примусово виселяти людей на тій підставі, що вони не хочуть приєднатися до нації, яка утворила державу - так званої титульної нації. І навпаки, ніхто не може перешкоджати людям переміщатися в інші країни або навпаки нав'язувати їм національні моделі поведінки. Деякі національності можуть бути розсіяні по кількох державах, і прикладів таких у сучасному світі досить багато. Насамперед це стосується англосаксів, які живуть у Сполучених Штатах, Канаді, Австралії, Новій Зеландії. Німці живуть не лише в Німеччині, а також в Австрії та Швейцарії мають аналогічні приклади. Рішення соціальних груп жити в межах тієї чи іншої держави часто виражене у вигляді традиції.
Уерто де Сото стверджує, що головне - це навіть не процедура, а тимчасова чи територіальна прив'язка. Якщо ж відокремлення чи приєднання пов'язане із соціалістичною, фашистською чи нацистською державою, то це стане трагедією для тієї меншості, яка голосувала проти. Тож пряма демократія може бути однією з процедур ухвалення рішення лише за умови дотримання права будь-якої соціальної групи на відокремлення від тієї держави, за яку проголосувала більшість; тобто права на сецесію - новий термін, який де Сото вживає, бо він багато часу й інтелектуальних зусиль присвятив аналізу того, що таке пряма демократія, показуючи, що це теж зброя, доволі ризикована, але в жодному разі не можна допустити нав'язування волі більшості меншості. Загалом пряма демократія ефективно працює тільки на малих територіях, у яких не порушуються принципи самовизначення.
Що стосується свободи торгівлі та свободи міграції, у статті «Майбутнє лібералізму» Де Сото пише:
L"Політичний процес, заснований на прямій демократії з правом сецесії, може перетворити світ на мозаїку тисяч незалежних вільних міст, подібних до сьогоднішніх винятків із правил: Монако, Андорри, Сан-Маріно, Гонконгу, Сінгапуру, Ліхтенштейну, Люксембургу, швейцарських кантонів». З його точки зору було б добре, якби світ був сформований саме таким чином. І тоді, на думку де Сото, він буде світом невеликих ліберальних урядів, світом вільної торгівлі та приватних грошей, це буде світ безпрецедентного економічного зростання та небаченого процвітання…"L
Досягти ідеалу прямої демократії можна тільки тоді, коли завдяки виникненню пересічних за своїми функціями волевиявлень приватних агенцій, асоціацій, корпорацій, які конкурують одна з одною, вільний ринок запанує в тих сферах, які сьогодні віддано на відкуп державі, що дасть нам змогу позбутися політиків, і тоді виникне максимальна демократія, яку сьогодні можна тільки уявити. Це демократія приватної власності та вільного ринку.
Хоча, ринок теж не всемогутній, і Де Сото про це теж згадує, тому завжди потрібне дотримання правил того, що можна визначити як право природне або право повсякденне, і тому будь-яка анархія повинна здійснюватися в рамках правил, що можна порівняти з правилами спортивних ігор. Тобто можна все, але є правила, і ці правила не виникли просто так, вони максимально об'єктивні, як то кажуть - написані кров'ю.
Торгівля - це найважливіший принцип, якщо нації прагнуть відокремитися одна від одної кордонами та вживають протекціоністських заходів, то це неминуче породжує потребу авторитаризації, регулювання економіки, і це завжди штовхатиме уряд на розширення кордонів, породжуватиме конфлікти та війни. Можна сказати наступне - коли австрійська економіка на озброєнні в агресивної країни, то їй завжди не вистачатиме життєвого простору, як показує історія, то треба Ельзас і Лотарингію приєднати, то Крим, ну і далі залежно від географічного розташування і політичної ситуації. Тому ситуація, в якій доводиться жити українцям, по суті абсурдна. Цікавий факт: Сполучені Штати Америки начебто на боці України у війні путінського режиму, але й про торгівлю з державою-агресором вони не забувають. У результаті ігнорування принципів взаємовідносин між націями призводить до етатизму і соціалізму, який веде до агресії.
Тобто ґрунтуючись на принципах взаємовідносин ліберальних країн, можна сказати, що заборона на протекціонізм виникне сама по собі, тому глобальне завдання, щоб світ був ліберальним загалом, але для цього має змінитися світогляд людей. А це завдання дуже складне, тому що етатизм, соціалізм, нацизм - це хронічні хвороби сучасного світу.
Сьогодні ми спостерігаємо державне регулювання виробництва, оплати праці, високі податки, все це робить продукцію вітчизняних товаровиробників не конкурентоспроможною, і тоді вживають заходів щодо встановлення митних зборів і квот на ввезення іноземної продукції. Наприклад, інструментами «боротьби» з більш дешевими китайськими або японськими товарами в США є квоти, обмеження на ввезення, а не здешевлення виробництва американських товарів шляхом зниження податкового навантаження і фінансування «соціалки», зайвого регулювання та інше.
Все це кричущі порушення принципів лібералізму.
Уерто Де Сото пише, що нація, яка стала на шлях автаркії та протекціонізму, неминуче прагнутиме розширювати свої кордони, щоб збільшити економічні, матеріальні, людські ресурси. Отже, протекціонізм у розмірі націй неминуче породжує конфлікти і війни, холодні або гарячі. Тут уже нічого не зробиш. Однак вільної торгівлі недостатньо для того, щоб цей ліберальний принцип був повністю реалізований, необхідна ще й свобода міграції. Якщо і ця свобода відсутня, то між суспільними групами постійно виникатимуть значні різниці в доходах, спричинені протекціонізмом на ринку праці. Це найстрашніший вид протекціонізму. Однак свобода міграції теж має здійснюватися в рамках певних правил і принципів, що не дозволяють використовувати її для агресивної інтервенційної імміграції. Люди, які ухвалили рішення на в'їзд до країни, мають робити це власним коштом і на власний ризик, і не сподіватися на жодну допомогу уряду. Сьогодні іммігранти прагнуть, як правило, до країн Європейського Союзу та Сполучених Штатів. Це зумовлено високими стандартами соціальної допомоги. Причина? Соціальні програми. До числа таких соціальних заходів належить надання житла, харчування, тобто пакет соціальних благ, який забезпечує базові потреби людини. У результаті державні ресурси витрачаються на забезпечення життя мігрантів, які ще й можуть становити небезпеку для місцевого населення. Тому так звані країни «соціального благополуччя» змушені обмежувати кількість іммігрантів, при цьому збільшуючи державні витрати на ці цілі.
Перший висновок від Уерто Де Сото - держава загального добробуту або, як зараз частіше кажуть, соціальна держава не може за своєю суттю розв'язати проблему імміграції, тому єдиний спосіб забезпечити політичну єдність націй - це демонтаж держави загального добробуту. І тоді ми отримаємо свободу міграції.
Варто зазначити у зв'язку з цим, що проблема біженців з України, які втратили житло і перебувають під постійним обстрілом, - це проблема інша, це проблема милосердя до людей, які потрапили в біду, в тимчасову біду, і надання допомоги цим людям, це певною мірою плата за ненадання достатньої військової допомоги Україні. Це трагедія, окремий випадок, це не система. Але соціальна держава і тут, як то кажуть, втрапила у халепу і витрачає гроші значно більше, не завжди на те, на що потрібно.
Свобода імміграції не означає, що іммігранти одразу отримають право голосу. Ті, хто збирається емігрувати, повинні розуміти, що вони опиняються в іншому культурному середовищі, і що переїзд не дасть їм права втручатися в це середовище, у стихійні процеси, які відбуваються в ньому, а головне - змінювати його під себе, зберігаючи свою національну приналежність. Вони мають засвоїти особливості суспільства, в яке вони приїхали.
Претенденти на в'їзд до країни мають продемонструвати, що вони можуть зробити внесок у життя країни у вигляді трудових, технологічних талантів або підприємницької активності. Нарешті, показати, що в них є кошти, достатні для життя.
Де Сото вважає, що головним принципом імміграції є наступне: мігранти мають поважати формальні та неформальні правила життя в новій країні, насамперед право приватної власності.

Висновок

На підставі розглянутих трьох принципів Де Сото ми можемо зрозуміти, чому він стверджував, що справа не в націоналізмі як такому, а в соціалізмі та інтервенціонізмі й систематичному використанні примусу. Уерто де Сото писав, що існують дві моделі співпраці між націями: одна - це модель, що ґрунтується на принципах свободи торгівлі, міграції та самовизначення, а друга - це модель, що ґрунтується на протекціонізмі, державному втручанні, систематичному примусі.
Друга модель призводить до конфліктів за тоталітаризму, до диктатури і війн. І між правителями таких держав не може бути жодної співпраці, бо така співпраця, як ми сьогодні бачимо, призводить до того, що диктатор зважується на агресію, і потім починає цю війну розвивати, в результаті відбувається ескалація конфлікту. Уерто де Сото ще 10 років тому, написавши свою статтю про теорію націоналістичного лібералізму, наголошував на тому, що саме націоналізм у країнах Європейського Союзу є противагою соціалізму та інтервенціонізму.
У сучасній історії намагалися, намагаються і намагатимуться звести вплив націй до мінімуму і підпорядкувати центральним органам, наприклад Європейського Союзу. Але нації мають зберегтися, бо разом вони можуть створювати те, що називається політична нація, живучи разом і поважаючи традиції, права і головне - правила, формальні та неформальні, встановлені законом. Звісно, в етатистській державі, коли ухвалено сотні тисяч усіляких нормативних божевільних, абсолютно етатистських законів, реалізувати цей принцип дуже важко. І тому в сучасних умовах ми не бачимо перспективи, що конфлікти між націями закінчаться і запанує мир. Миру мир, але одними гаслами тут не обійдешся, необхідно формувати та розвивати справді ліберальний світогляд, при якому буде зведено до мінімуму або ліквідовано втручання в життя і діяльність людини такої абстракції, як держава.

Поширити

Теми

Австрійська економічна школа

Борис Юровський photo

Борис Юровський

Кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, член-кореспондент Міжнародної кадрової академії, авторитетний фахівець з оподаткування, бухгалтерського обліку, господарського права, економіки та фінансів; генеральний директор комерційного центру "Консульт".

Борис Юровський YouTube

Отримуйте свіже дослідження щомісяця

Підпишіться та дізнавайтесь першим про наші заходи та публікації

Підписуючись, ви погоджуєтеся з нашою Політика конфіденційності