Всі публікації
Клаптиковий Капіталізм
Нова концепція транзиту від польського Давосу. Чи є насправді країни Європи капіталістичними й наскільки Україна відстає у розвитку капіталізму від Євросоюзу.
12 Вересня, 2025
Світ
Євро-інтеграція України
Урядування та державні регуляції
Економічна свобода
Поширити
Польський «Давос 2025» подарував світові новий економічний термін «клаптиковий капіталізм». З гучною назвою «Час транзиту: яке майбутнє Європи?» (Time of transition – what future for Europe?) відкрився на початку вересня 34-й економічний форум у Польщі, зібравши понад 6000 учасників у маленькому містечку Карпач. Безсумнівно, транзит — це головна тема економічного порядку денного у світі.
Глобальна економіка з її торговими патернами в транзиті: США з її новим тарифним режимом в транзиті; Європа в спробах поліпшити конкурентоспроможність також в транзиті. Україна — само собою в транзиті. Практично всі усталені десятиліттями моделі та інститути економічної політики змінюються на наших очах.
Хедлайнер заходу, чи не найпрестижніший економічний університет країни SGH (Szkoła Główna Handlowa), презентував головну аналітичну доповідь Форуму-2025 з докладним, детальним аналізом соціально-економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи, включаючи країни Балтії, з оцінкою перспектив їхнього розвитку.
Саме автори Доповіді назвали модель цих країн «клаптиковим капіталізмом» (patchworkowym model kapitalizmu).
L"Клаптиковий капіталізм у країнах ЦСЄ-11 – це унікальна модель соціально-економічного устрою. Вона складається з слабо пов'язаних між собою елементів, взятих з різних систем (феодалізму, протокапіталізму, соціалізму та сучасних моделей західноєвропейського капіталізму). Вона характеризується слабкістю інституційної матриці, тобто основних інститутів, що визначають правила гри в рамках існуючого порядку, а також відсутністю узгодженості та взаємодоповнюваності інституційної архітектури."L
Іншими словами, в 11 країнах Центральної та Східної Європи створено правовий, економічний, організаційний вінегрет, безглуздий гібрид. Найрізноманітніші клаптики цієї химери не об'єднані жодним стилем, жодною логікою, жодною метою. При цьому термінологічна неакуратність авторів Доповіді з SGH, які називають цю модель «капіталізмом», викликає щире здивування. Втім, вони повторюють типову, дуже поширену помилку mainstream економістів, не обтяжуючи себе дати чітке, наукове визначення капіталізму, просто додають до цього поняття різні визначення.
- «Клаптиковий» — бо створений з розрізнених, роз'єднаних елементів.
- «Континентальний» — бо лише частина Західної Європи.
- «Середземноморський» — за географічною ознакою.
- Англосаксонський — це, природно, Ірландія і Великобританія.
Джерело: Streszczenie raportu Szkoly głównej handlowej w Warszawie i Forum ekonomicznego 2025. Gazeta SGH raport. Wydanie specjalne (387), Karpacz 2025 https://gazeta.sgh.waw.pl/sites/gazeta.sgh.waw.pl/files/zalaczniki-2025/388_SGH-raport_karpacz_2025_PL_EN_www.pdf
Впадає в очі відсутність єдиних принципів, факторів для групування країн Європи. Складається враження, що авторам якось хотілося виділити постсоціалістичні, посттоталітарні країни, щоб, з одного боку, похвалити й не образити, а з іншого покритикувати і м'яко пощипати. Автори доповіді намагаються виділити країни ЦСЄ в якусь особливу категорію, але вийшло не надто переконливо.
Головна претензія до такого роду класифікації країн – відсутність визначення «капіталізм».
Без цього подібні угруповання країн – це не більше, ніж художньо-літературний свист на задану тему. Вона не дозволяє чітко і ясно визначити джерела зростання і причини гальмування, і винести при цьому історичні уроки для країни, яка, як Україна, залишилася далеко позаду, з точки зору проведення повноцінних ринкових реформ. Вона не дає чіткого уявлення про те, яка роль Підприємця з одного боку і Держави з іншого у створенні повноцінних ринкових інститутів.
Пропоную закрити цю смислову прогалину і дати базове визначення для класифікації країн Європи в цілому і країн ЦСЄ зокрема.
Капіталізм – це система децентралізованого прийняття рішень приватними власниками капіталу (праці, грошей, ресурсів, землі, нематеріальних і матеріальних активів) в режимі добровільного обміну, відкритої конкуренції та персональної відповідальності.
Ця система характеризується повною особистою, громадянською та економічною свободою і малою державою. Мала держава (small government) – це демократично обрані органи (законодавча, виконавча, судова гілки влади), які уповноважені громадянами надавати їм послуги із захисту життя і власності (безпека, порядок) від зовнішніх і внутрішніх ворогів, а також забезпечувати арбітраж у вирішенні спорів і конфліктів між фізичними та юридичними особами.
Соціалізм – це система централізованого прийняття рішень розпорядниками чужого (державні, суспільні активи, ресурси), коли Держава здійснює володіння, розпорядження ресурсами та активами, активно втручається в процеси інвестицій, виробництва, торгівлі та фінансування комерційної діяльності.
При цьому функціонал держави виходить далеко за межі захисту життя і власності громадян. Соціальний захист, сталий, інноваційний розвиток, справедливий розподіл, рівність, повна зайнятість, управління ризиками, збалансований розвиток регіонів тощо – все це функціонал держави.
В чому принципова різниця між капіталізмом і соціалізмом?
Кількісні критерії наступні:
- розмір витрат органів державного управління (неринковий сектор економіки: до 25% ВВП – капіталізм, від 25% до 50% – інтервенціонізм або змішана система, понад 50% – соціалізм;
- державна власність: до 10% загальної кількості – капіталізм, від 10% до 50% – держави загального інтервенціонізму, понад 50% – соціалізм;
- зайнятість у державному секторі (зарплату отримують коштом платників податків): до 7% робочої сили, включаючи армію, – капіталізм, від 7% до 30% – держава загального інтервенціонізму, понад 30% робочої сили – соціалізм;
- Індекс економічної свободи: понад 8 балів (де 10 - повна економічна свобода) - капіталізм, 6,5 - 8 балів — держава загального інтервенціонізму, менш як 6,5 балів — соціалізм;
- Індекс свободи людини: понад 8 балів (10 балів – повна свобода людини) – капіталізм, 6,5 – 8 балів – держава загального інтервенціонізму, менш як 6,5 балів – соціалізм).
Ці критерії дозволяють визначити, в якій мірі людина має можливість здійснювати добровільний обмін в рамках своєї власності, нести відповідальність за свій вибір, не піддаючись диктату, інтервенціонізму або порушенню режиму обміну з боку держави. Звичайно, обрані рамки теж суб'єктивні, але принаймні вони дозволяють побачити співвідношення економічної влади в країні між Людиною і Державою.
Сьогодні жодна країна Центральної та Східної Європи і Балтії не є стовідсотково капіталістичною. Щобільше, навіть 21 рік тому, коли до Євросоюзу вступили вісім перших країн з цієї групи, в них теж не було капіталізму.
Справжнього капіталізму в Європі не було ні на початку 1990-х, ні тим більше зараз. Всі країни ЦСЄ, так само як і інші в ЄС-27, мають одну модель – державу загального інтервенціонізму. Вона значною мірою однакова на всьому континенті.
Головні риси, що притаманні країнам усіх груп, які штучно виділили польські експерти:
- Значний рівень змішування, перетину політичної та економічної влади.
- Держава – основний, найбільший економічний суб'єкт у споживанні, інвестуванні та володінні активами/ресурсами.
- Держава забороняє або істотно обмежує конкуренцію у сфері фінансів, освіти, охорони здоров'я, енергетики, інфраструктурних секторах.
- Держава є найбільшим роботодавцем на ринку праці.
- Держава за допомогою монетарної, фіскальної, регуляторної, зовнішньоекономічної політики обмежує свободу вибору людини в плані обміну товарів і послуг.
Таким чином, після розпаду радянської тоталітарної системи країни Європи почали рух у бік справжнього капіталізму, але жодна не подолала цей шлях, тому що старий ЄС-15 своїми інститутами, вимогами і прикладом завів їх у модель держави загального інтервенціонізму.
Стара Європа не могла навчити нову справжньому капіталізму, тому що його в ній не було. Він трансформувався в welfare state, тобто в модель держави загального інтервенціонізму. Вона набагато ближча до соціалізму, ніж до капіталізму. Саме розмір і функціонал держави в економіці є ключовим фактором впливу на динаміку економічного зростання.
Європа стала жертвою повзучого, еволюційного соціалізму.Share
В результаті відмови від капіталізму Євросоюз істотно відстав не тільки від США, але й за багатьма позиціями програв Китаю. Середньорічні темпи зростання в ЄС-15 у період 2004-2024 років склали всього 1,2%. Це майже в 2,7 рази менше, ніж середньосвітові темпи зростання.
Найнеблагополучніша модель з тих, які виділяють автори Доповіді, – середземноморська. У Греції, Іспанії, Португалії та Італії середньорічні темпи зростання у 2004-2024 роках склали всього 0,7% ВВП. У всіх цих країнах десятиліттями домінують представники лівих політичних партій, які відмовилися від капіталізму на користь соціалізму.
Про це зокрема свідчить зростання частки сукупних держвитрат у ВВП.
- У Греції держвитрати у 2004 році становили 48,8% ВВП, у 2024 році – 49,5% ВВП.
- В Італії держвитрати становили у 2004 році – 46,7% ВВП, у 2024 році – 50,6% ВВП.
- У Португалії держвитрати знизились з 46 % ВВП у 2024 році до 42,8% ВВП у 2024, але залишаються невиправдано високими.
- У Іспанії – стрімко збільшились за 10 років, - відповідно 38,8% і 45,4% ВВП.
З урахуванням регуляторного навантаження транзакційних витрат розмір держави в цих країнах становить 62-67% ВВП. Це і є переконливий параметр соціалістичної економіки.
Експерти Головної торгової школи (SGH) підклали полісимейкерам свиню в тому плані, що всі країни Європи, які вони об'єднали в п'ять різних груп, назвали капіталістичними, навіть не намагаючись визначити, що це таке.
А що Україна? Слідуючи логіці авторів Доповіді, вона теж належить до категорії «клаптиковий капіталізм». Ось тільки основним власником, менеджером, кравцем і замовником левової частки клаптиків української економіки є Держава. Звідси всі наші біди. У нас стан правих інститутів ще гірший, ніж у країнах середземноморської групи. Звідси й економічні результати.
Середньорічні темпи зростання української економіки в 2004-2019 роках склали лише 1,4% ВВП. Це у 2,5 раза повільніше, ніж у ЦСЄ-11, в 2,9 раза повільніше, ніж у Польщі, і в 2,86 раза повільніше, ніж Румунія.
Якщо ж ми візьмемо період 2004-2024 роки, то українська економіка розвивалася, в середньому на 0,12% ВВПза рік. Це майже в 27 разів повільніше, ніж країни ЦСЄ-11, в 31,7 раза повільніше, ніж Польща, і в 29,2 раза повільніше, ніж Румунія. Немає сумніву, що російська війна стала причиною такого різкого погіршення показника довгострокового економічного зростання України, але навіть без урахування цього періоду часу відставання України від ЄС і від країн ЦСЄ-11 очевидне.
За паритетом купівельної спроможності на душу населення Україна в 2004 році мала 25,7% від показника по всьому Євросоюзу, а в 2024 році – 29,7% від середнього по ЄС. Якщо ж брати ВВП на душу населення за ринковим курсом, то в 2004 році показник України становив 5,2% від ЄС, а в 2024 році – 13,2% від ЄС-27.
За 34 роки перебування в рамках пострадянського соціалізму з елементами держави загального інтервенціонізму Україна прирекла себе на статус очевидного економічного аутсайдера в Європі. Сьогодні формальне членство України в Євросоюзі автоматично не призведе до створення правових, економічних інститутів для забезпечення швидкого, довгострокового економічного зростання.
Високі ризики законсервувати в країні модель держави загального інтервенціонізму на межі авторитарно-олігархічного соціалізму. Сьогодні жодна країна ЦСЄ-11 і ЄС-27 не може бути маяком, моделлю для копіювання Україною.
Україні потрібен повноцінний капіталізм.
Тільки тривале перебування національної економіки в цій моделі дозволить нам створити ринкову структуру капіталу, повністю розкріпачити підприємництво, модернізувати виробників товарів/послуг і створити якісні інститути державного управління.
Поширити
Теми
Світ
Євро-інтеграція України
Урядування та державні регуляції
Економічна свобода
Ярослав Романчук
Президент Міжнародного Інституту Свободи ILI (Україна). Відомий український та білоруський економіст, популяризатор Австрійської економічної школи на пострадянському просторі. Спеціалізується на реформах у перехідних економіках на постсоціалістичному просторі.