Всі публікації
ІГРИ РОЗУМУ
Тандем економістів Ховітт–Агьон–Мокір був відзначений Нобелівською премією за пояснення економічного зростання через ендогенний розвиток та інновації, стимульовані державою. Чому ж ця премія має обмежену цінність для реального економічного життя і чому економічна схоластика та історія не є економікою?
27 Січня, 2026
Світ
Виробництво товарів і послуг
Поширити
Нобелівські лауреати 2025 року з економіки: канадський економіст Пітер Вілкінсон Ховітт, професор соціології та економіки (Браунський університет), член Економетричного товариства; французький економіст Філіп Агьон, професор Колежу де Франс і Лондонської школи економіки, ізраїльсько-американський економіст Джоел Мокір (Joel Mokyr), професор школи економіки Тель-Авівського університету, отримали нагороду від Шведського національного банку з економічних наук пам'яті А.Нобеля за «пояснення економічного зростання, зумовленого інноваціями».
Важливо представити наукове осмислення цих процесів, а також сформулювати рекомендації українським політикам щодо параметрів економічної політики для забезпечення швидкого, довгострокового економічного зростання з огляду на популярність теорії ендогенного зростання, динаміка IV промислової революції, відродження активної державної промислової політики (з акцентом на національну та економічну безпеку), загострення протистояння Китаю зі США та ЄС, параліч СОТ та активізація гібридних, технологічних і інформаційних воєн.
Сучасні теорії економічного зростання насамперед враховують темпи розвитку промислової революції. Концепція класифікації промислової революції запропонована керівником Всесвітнього економічного форуму К. Швабом докладно проаналізована у повній версії дослідження, яка доступна у файлі pdf.
Згідно з теорією ендогенного зростання, економічне зростання в основному є результатом ендогенних, тобто внутрішніх, а не зовнішніх (екзогенних) сил. Її прихильники стверджують, що для забезпечення довгострокового економічного зростання необхідні інвестиції в людський капітал, нематеріальні активи, в тому числі знання, інновації та R&D.
Основоположниками цієї моделі вважаються Пол Ромер і Роберт Лукас. Вони сформулювали гіпотезу, що основними факторами економічного зростання є інвестиції в R&D і людський капітал. Моделі ендогенного економічного зростання Дж. Гроссмана й Е. Хелпмана розглядають екзогенний вплив наукомістких продуктових інновацій на темпи економічного зростання. Три сектори їхньої моделі – НДДКР, виробництво проміжних товарів і виробництво товарів для кінцевого споживання.
Модель економічного зростання Ф. Агьона і П. Ховітта передбачає ендогенний технологічний прогрес. Автори використовують концепцію творчого руйнування Й. Шумпетера. Вони вивчають рівновагу між робочою силою, споживчими та проміжними товарами.
З одного боку, нам важливо оцінити внесок нобелівських лауреатів в економічну науку, як джерело валідних знань для полісмейкерів. А з іншого боку, уряди, парламенти, президенти в умовах безпрецедентної невизначеності, технологічної дизрупції та інституційної турбулентності повинні приймати рішення щодо розподілу обмежених ресурсів в рамках бюджетної політики, а також адаптувати до наукових рекомендацій монетарну, фіскальну, регуляторну, торговельну та соціальну політику.
Авторитет лауреатів Нобелівської премії, її м'яка сила має вагомий вплив на політичні та економічні еліти країн, що розвиваються. Як правило, їх оцінки, поради та рекомендації приймаються за чисту монету (face value), без критичного осмислення, поза контекстом діючих в країні формальних і неформальних інститутів, механізмів прийняття рішень і структури капіталу. Тому для адекватного розуміння теоретичних моделей парадигм, формулювання економічної політики України для модернізації проаналізуємо основні положення лауреатів Нобелівської премії 2025 року, оцінимо потенціал і можливості їх адаптації в умовах військової та післявоєнної України.
Інноваційний розвиток: хто визначає напрямки
Аксіоматично, що нові технології, механізми, інноваційні рішення в найрізноманітніших сегментах економіки, на різних стадіях виробництва можуть прискорювати економічне зростання. Підприємець спостерігає за життям інших, ідентифікує сфери, в яких споживачі чимось незадоволені. Він вивчає цінності, смаки, погляди, уподобання Споживача – пропонує товари/послуги, які, з його точки зору, можуть його задовольнити. Звісно, він хоче постачати нові товари/послуги, щоб випередити своїх конкурентів, щоб переконати Споживача робити вибір на користь його пропозиції.
Становлення капіталізму та західної цивілізації, I промислова революція та всі наступні – це історія конкуренції технологій, інноваційних рішень, організації виробництва і роботи зі Споживачем.
Зрозуміло, що далеко не кожен винахід, патент, новація, новий інтелектуальний, нематеріальний продукт стає таким драйвером зростання.
Аксіоматично, що жоден підприємець, інвестор або кредитор заздалегідь, ex-ante, не знає, чи буде його проект/товар успішним або провальним, тому що для homo agens майбутнє об'єктивно невідоме і невизначене. Підвищити ймовірність комерційного успіху можуть накопичений досвід і знання, залучення професіоналів, інформація про реальні уподобання, смаки споживачів, але все одно ризики провалу залишаються.
Саме тому, регулярно отримуючи інформацію на початку реалізації комерційного проекту ex-post, приватний інвестор і підприємець постійно вносить необхідні зміни.
Зовсім інакше працює державна система прийняття рішень, управління комерційними проектами, оцінкою їх ефективності, внесенням змін або, у разі необхідності, їх закриттям.
Тому, якщо вчений просто стверджує, що необхідно підтримувати інноваційну діяльність, що інновації є запорукою благополуччя і розвитку, то він відтворює аксіоми, банальності, які ніяк не можуть служити рекомендаціями для формування економічної політики.
Щоб оцінити стан інноваційного розвитку, високих технологій, R&D, обсяг ресурсів у ньому, динаміку і тренди, давайте звернемося до даних цілого ряду спеціалізованих організацій.
Аналітики міжнародних організацій — про інноваційний розвиток
За оцінкою аналітиків з PitchBook (травень 2025 року), до кінця 2029 року глобальний обсяг активів під управлінням приватних компаній досягне рівня $24,1 трлн порівняно з $18,7 трлн у 2024 році. При цьому обсяг чистих приватних активів у 2024 році оцінювався на $450 трлн. Обсяг венчурного капіталу під управлінням приватних фірм зросте з $3,4 трлн у 2024 році до $4,5 трлн за хорошого сценарію або до $3,8 трлн за базовим сценарієм до 2029 року.
Джерело: 2029 Private Market Horizons. Forecasting the growth of private capital AUM over the next five years. PitchBook Data, Inc. May 2025 https://pitchbook.com/news/reports/2029-private-marke
t-horizons
До середини 2010-х, за оцінками інсайдерів ринку венчурних інвестицій, топ 20 венчурних фондів чи 2% від загальної кількості, заробляли ~95% прибутку. Основними секторами угод венчурних фондів у 2020-2025 роках були: програмне забезпечення (software), фармацевтика та біотехнології, а також охорона здоров'я.
За даними Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO) обсяг інвестицій у наукові дослідження та розвиток (НДДКР або R&D) ~1500 найбільших корпорацій світу у 2024 р. становив $1284 млрд. Для порівняння у 2018 році цей показник становив $804 млрд.
З географічної точки зору в 2024 році на США припало 47% інвестицій у R&D, на Азію – 30%, Європу - 22% (частка Німеччини 8%), Японію – 7%, Ю. Корею – 3%.
У 2024 році продуктивність праці досягла майже $55 тисяч за ПКС у постійних доларах 2024 р. на одного працівника, що майже на $10 тисяч більше, ніж у середині 2010-х.
У 2025 році WIPO виділив Топ-100 провідних інноваційних кластерів світу, з яких:
- Китай (24).
- США (22).
- Німеччина (7).
- Великобританія та Індія (4).
- Японія, Канада, Південна Корея (3).
У сфері виробництва нематеріальних активів, зокрема наукових відкриттів, патентів, технологій, дизайну, є інтенсивна конкуренція на регіональному та глобальному рівнях. За даними Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO) у світі у 2024 році було подано:
- патентних заявок – 3725 тисяч;
- заявок на реєстрацію корисних моделей (utility models) – 3254,3 тисячі;
- торгових марок – 15228,3 тисячі;
- дизайнів – 1559,4 тисячі;
- видів рослин – 29250.
Джерело: World Intellectual Property Indicators 2025. World Intellectual Property Organization. https://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo-pub-941-17-2025-en-world-intellectual-property-indicators-2025.pdf
База даних WIPO свідчить, що у 2024 році у світовій економіці кількість чинних патентів (термін дії патенту в середньому 20 років) у 142 країнах світу становила 19,7 млн одиниць, чинних зареєстрованих торгових марок 93,2 млн у 155 країнах.
Останні 30 років інтенсивність, обсяг і різноманіття нематеріальних активів, як і їх вартість, різко збільшилися.
Ключову роль у НДДКР, генерації нематеріальних активів відіграє приватний бізнес.
Джерело: Тут і далі https://static.brandirectory.com/reports/brand-finance-gift-100-2025-5.pdf
У 2025 році в загальній ринковій вартості компаній сектора «інтернет і програмне забезпечення» частка нематеріальних активів склала 92%, в секторі «товари домашніх господарств» - 88%, «тютюн та e-сигарети» - 88%, «косметика та особистий догляд» - 88%, «напівпровідники» - 86%, «фармацевтика» - 85%, «космос, оборона» - 83%, «комерційні послуги» - 83%, «охорона здоров'я» - 83%, «напої» - 80%, «медіа» - 80%, «одяг, годинники та коштовності» - 76%.
Ці дані свідчать про те, що сучасне виробництво неможливо відокремити від інноваційної діяльності в широкому розумінні слова.
Генерація нематеріальних цінностей стала невіддільною частиною сучасного виробництва товарів і послуг. Специфіка сучасних технологій така, що неможливо провести чіткі розмежувальні лінії не тільки за ознакою «країна виробництва» через інтернаціоналізацію ланцюжків постачання компонентів, проміжних товарів, але навіть за секторальною ознакою «промисловість» або «сектор послуг», «матеріальне виробництво» або «нематеріальні активи».
Ризики провалів, здійснення інвестиційних помилок сьогодні, в умовах швидкого впровадження та адаптації технологій IV промислової революції, є дуже високими. Так, дослідження провідного американського університету MIT у 2025 році показало, що 95% усіх проектів зі штучним інтелектом зазнають невдачі. Експерти Standish Group у 2020 році встановили, що державні проекти в сфері високих технологій на суму понад $6 млн успішні тільки в 13% випадків.
У 1990-ті роки ~80% проектів у сфері ERP-системи (Enterprise Resource Planning) були провальними, тільки 16% мали комерційний успіх. З великої кількості проектів народилися Oracle, PeopleSoft, JD Edwards і Baan.
У 2010-х левова частка проектів Big Data закінчилася провалом. За даними американської компанії Gartner у сфері IT в проектах понад $1 млн 31% були повними провалами, 52% мали змішаний результат і тільки 16,2% були успішними.
RAND Corporation встановила, що понад 80% проектів ШІ не доходять до стадії прибуткового виробництва. Частка провалів удвічі вища, ніж у секторі IT-проектів.
Джерело: The Root Causes of Failure for Artificial Intelligence Projects and How They Can Succeed
Avoiding the Anti-Patterns of AI. August 2024 https://www.rand.org/pubs/research_reports/RRA2680-1.html
Хто платить за помилки: ключова різниця між бізнесом та Державою
Одна справа, коли приватний бізнес інвестує свої ресурси та гроші у венчурні проекти, маючи уявлення про те, як покривати збитки. Зовсім інша справа, коли Уряд використовує гроші платників податків для фінансування технологій, R&D маючи дуже малі шанси на їх комерційний успіх.
Той факт, що НДДКР, інноваційними розробками займається Національна академія наук чи державні науково-дослідні інститути на чолі з академіками, докторами наук не є гарантією їхнього комерційного успіху, чи фактором того, що бюджетні кошти використовуються ефективно.
Великі приватні корпорації можуть дозволити венчурні інвестиції. Вони використовують знання, компетенції провідних фахівців світу, але, попри це, трапляються великі помилки та гучні провали.
Щороку журнал Time за допомогою провідних світових експертів представляє кращі винаходи року.
Важко уявити ефективні державні програми з підтримки різноманітних інноваційних товарів, які для споживачів у всьому світі представляють очевидний інтерес, а для акціонерів компаній-виробників обіцяють отримання прибутку, наприклад, у 2025 році в списку 300 кращих винаходів опинилися смарткільце Oura Ring 4, пристрій для прополювання RootWave eWeeder, ультраенергоефективні чіпи Ambiq SPOT, штучний інтелект для масового споживання Anthropic Claude Sonnet 4, фінансовий аудитор на основі ШІ DataSinner DocuMine, суперкомп'ютер Nvidia DGX Spark, інфрачервоний фен L'Oreal Professionnel AirLight Pro, препарат проти випадіння волосся Pelage Pharmaceuticals PP405, камера для смартфонів Huawei Pura 80 Ultra, ультрареалістичний телевізор Samsung Micro RGB, домашній робот Posha, лабораторні морепродукти Wildtype Salmon Saku, пояс для зміцнення кісток Osteoboost, фільтр води Culligan ZeroWater, нано-ножі для медицини Angio Dynamics NanoKnife, ліки проти болю Vertex Journavx, нова унікальна формула молока для новонароджених Nara Organics Whole Milk Infant Formula та інші.
Скорочено. Повна версія топ технологій та технологічні тренди за версією різних організацій на 2025-2026 рр. доступна у pdf додатку до статті.
Виклики сучасного інноваційного розвитку
На думку експертів ОЕСР, сьогодні глобальні виклики «мають все більший тиск на уряди, компанії та суспільство в цілому, змушуючи їх переосмислити, як можна поліпшити функціонування наших економік і суспільств».
Потрібні нові підходи до забезпечення конкурентоспроможності, стійкості та безпеки. Для виконання цих завдань потрібні технології, інновації та інвестиції в R&D. Їх виробництво має відбуватися з безпрецедентною швидкістю та в безпрецедентних масштабах в умовах невизначеності та складності.
Очевидно, Організація економічного співробітництва та розвитку виступає за активний державний інтервенціонізм у сфері інноваційної діяльності, за формування попиту та пропозиції у сфері виробництва нематеріальних активів. Вони рекомендують істотно розширити функції й повноваження держави, ігноруючи теорію і практику провалів держави, наявність потенціалу (capacity) для виконання завдань інноваційного розвитку. При виконанні цих рекомендацій неминучий номенклатурно-комерційний суб'єктивізм і дискреція.
Уявімо, наприклад, як чиновники визначатимуть параметри «синергетичного ефекту» і рівень «оптимального балансу», встановлюватимуть допустимі межі «пом'якшення компромісу між різними завданнями», конкретизувати ступінь сприяння трансформаційним змінам, діагностувати пріоритетність різних напрямків фінансування, конкретизувати для виділення грошей «синергію між прямими і непрямими заходами підтримки».
Легко уявити, скільки робочих груп, комітетів і нарад потрібно буде провести, щоб забезпечити заданий рівень «посилення координації між напрямками економічної політики, пов'язаними з STI і не пов'язаними з ними». Якого креативу можна очікувати від міністерства промисловості, міністерства науки і технологій, міністерства економіки, практично будь-якого іншого органу держуправління при поданні проектів, планів під «експерименти з новими інструментами економічної політики» у сфері інноваційного розвитку.
А як бурхливо піде робота VIP-чиновників з визначення місій Уряду. Місія – це стратегічні, масштабні, міжсекторальні, національні проекти, які повинні забезпечити сталий високотехнологічний розвиток країни в довгостроковій перспективі. Саме такі проекти, на думку ОЕСР і прихильників державного інтервенціонізму, повинні отримувати пріоритетне фінансування коштом грошей платників податків, державних грантів, пільгових кредитів та інших преференцій і пільг від держави. Під них номенклатурно-комерційні угруповання будуть мобілізувати державні гроші, ймовірно, в рамках державно-приватного партнерства, сподіваючись, що приватний бізнес також буде в них брати участь.
Не потрібно бути великим фахівцем з країн, що розвиваються і перехідних країн, щоб зрозуміти, як синдикат високопоставленої бюрократії через державні програми, інноваційні центри, технічні парки, спеціальні зони, місії типу «Енергетика майбутнього», «Якісні дороги», «Зелений транспортний перехід», «Велике будівництво», «Гендерний виклик в ім'я майбутнього» або «Людський капітал для глобального і національного сталого розвитку» буде розпоряджатися грошима платників податків. Під них будуть прийматися цілі пакети кредитних, валютних, податкових, митних пільг укупі з бюджетним фінансуванням.
Оскільки місія – це на довгострокову перспективу, то не один, а кілька складів парламентів і урядів можуть успішно освоювати десятки мільярдів доларів платників податків без демонстрації комерційної доцільності та вигоди. Ні експерти ОЕСР зі своїми рекомендаціями, ні теоретики державної політики «місій» М. Маццукато і Д. Родрік не обтяжують себе оцінкою наслідків такого радикального “державізації” економік розвинених країн та країн, що розвиваються.
Гіпотези Маццукато та Родріка про те, що державний інтервенціонізм прискорює темпи інноваційного розвитку, генерує цінний, корисний науковий продукт і нематеріальні активи, вирішує глобальні та локальні цілі й завдання, не підтверджуються ні теоретично, ні практично.
Джерело: Ця модель описана Маріаною Маццукато (Mariana Mazzucato) у книгах «Mission Economy: A Moonshot Guide to Changing Capitalism (2021), «The Entrepreneurial State: Debunking Public vs. Private Sector Myths» (2013)
Спроби перетворити державний сектор STI (science, technology, innovation) на центр генерації економічного зростання та розвитку – це не що інше, як спроба перезавантажити модель загального Державного інтервенціонізму, перекласти відповідальність за економічні, соціальні, фінансові проблеми, інвестиційні помилки, борги та «омертвлений» капітал на капіталізм, економічну свободу та механізм «прибуток – збитки».
Теоретики та ідеологи welfare state розуміють, що не тільки країни, що розвиваються, а й розвинені країни вступили в зону інституційної турбулентності та транзиту. Модель welfare state, тобто держави загального інтервенціонізму, веде або до моделі вільного ринку та капіталізму, або до тотального одержавлення економіки та авторитаризму в політиці.Share
Держава “на варті” інноваційного розвитку
У XXI столітті теоретики та ідеологи держави загального інтервенціонізму незмінно тримали курс на розширення розміру, масштабу та функціоналу держави, в тому числі в розвинених країнах Заходу (ЄС, США, Канада, Японія). Однією з основних сфер діяльності держави була галузь науки, технологій та інновацій. Уряди країн за допомогою наукових, університетських, консалтингових, маркетингових компаній намагалися ідентифікувати ті самі проривні, перспективні, прибуткові технології, ринкові ніші та сектори. Державні інвестиції були спрямовані в різного роду проекти для того, щоб нібито нейтралізувати провал ринку у вигляді дефіциту фінансування, технологічних рішень у виробничих секторах. В результаті ті країни, які пішли шляхом одержавлення економічної діяльності в цілому та інноваційної діяльності зокрема, в кінцевому підсумку явно програли конкурентну боротьбу США та Китаю. При цьому вони отримали цілий букет негативних ненавмисних наслідків у вигляді високого державного боргу і зростаючого навантаження на бюджет по його обслуговуванню, хронічного дефіциту бюджету, дискримінації малого бізнесу, зростання витрат бюрократії й відтоку капіталу і талантів.
Одержавлення економіки, розширення присутності держави в НДДКР супроводжувалося стагнацією продуктивності праці, зниженням або стагнацією темпів економічного зростання, істотним погіршенням демографічної ситуації та зниженням мотивації населення і молоді займатися підприємницькою діяльністю.
Країни-маяки, країни-бенчмарки початку 1990-х, які були прикладом для країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, зайшли в інституційний глухий кут через ігнорування теоретичних і практичних проблем реалізації моделі держави загального інтервенціонізму. А їхні спроби збільшити розмір і обсяг державних інвестицій у науку, технології та інновації з високою ймовірністю закінчаться черговим провалом.
Зокрема, для подолання відставання у сфері інновацій ЄС пропонує створити сприятливі умови для нових компаній (стратегія стартапів), надати підтримку великому бізнесу в адаптації нових технологій (AI, robotics, наприклад) і створити «28 юрисдикцію» (28th legal regime), яка буде гарантувати єдині правила на всьому ринку ЄС, в тому числі для квантових технологій, просунутих матеріалів, біотехнологій, роботів і космічних технологій. Той факт, що в цьому документі, як і раніше, стоїть мета «декарбонізації економіки», виконання вимог Clean Industrial Deal, говорить лише про те, що повноцінного усвідомлення дефектів у теоретичній моделі розвитку ЄС ще не відбулося.
До 2026 року у світі практично не залишилося скільки-небудь стійких міжнародних інститутів і правил.
Трансформації піддаються як розвинені країни, так і країни, що розвиваються. Радикальна невизначеність, інституційна турбулентність, технологічна дизрупція, організаційний транзит, поява нових гібридних форм кооперації та конкуренції в умовах макроекономічної крихкості та соціальної вразливості – все це перетворює будь-які оцінки інновацій, технологій, наукових відкриттів, перспектив комерціалізації різних нематеріальних активів на високо ризикове заняття.
Висновки та рекомендації лауреатів премії Нобеля 2025 року: ризики спрощення, вульгаризації та реалізації схоластичних пропозицій
Джоел Мокір (Joel Mokyr) – економічний історик. Він описав передумови та умови, які відкрили шлях для першої промислової революції.
L"Центральне значення має те, як наука взаємодіє з технологіями, тобто з економічним виробництвом на практиці, і те, що суспільство вітає технологічні зміни."L
Джерело: Scientific Background to the Sveriges Riksbank Prize in Economic Sciences in Memory of Alfred Nobel 2025. The Committee for the Prize in Economic Sciences in Memory of Alfred Nobel. October 2025 https://www.nobelprize.org/uploads/2025/10/advanced-economicsciencesprize2025-1.pdf
Пітер Ховітт (Peter Howitt) і Філіп Агьон (Philippe Aghion) описували сучасні історичні процеси, феномен економічного зростання, «наскільки дизруптивним є цей процес в цілому».
L"Вони розробили теорію зростання через «творче руйнування», описуючи процес інновацій і «крадіжки бізнесу», а також те, як в результаті цього визначається довгостроковий темп зростання економіки."L
Так обґрунтовує Нобелівський комітет своє рішення.
Нобелівські лауреати 2025 року стверджують, що «інновації та технологічні зміни є ключовими факторами сталого економічного зростання». Навряд чи знайдуться вчені, просто люди зі здоровим глуздом і критичним мисленням, які будуть ставити під сумнів це аксіоматичне твердження.
Професор Дж. Мокір описує, як історично інновації прискорювалися, коли наукові проривні відкриття і практичні знання підсилювали один одного. Професори П. Ховітт і Ф. Агьон представили опис теоретичної формалізації підприємницької інноваційності, як підприємці формулюють нові ідеї, пропонують нові товари й процеси на ринку, як на їхні дії впливає регуляторна політика, як відбувається процес творчого руйнування.
L"Ідея полягає в тому, що інновації призводять до крадіжки бізнесу: вони впроваджуються в одній компанії або однією людиною, але частково знищують доходи інших. Вони створили математичну модель, призначену для вивчення того, як індивідуальні рішення і конфліктуючі інтереси на мікроекономічному рівні компанії можуть призвести до стійкого зростання виробництва на агрегованому рівні."L
Нобелівські лауреати констатують, що під час епохи Просвітництва відбувся продуктивний діалог між теорією і практикою, який створив доброчесні кола накопичення знань. Дж. Мокір називає Промислову революцію «матір'ю всього творчого руйнування», описуючи еволюцію науки і технологій, накопичення компетенцій і прийняття в суспільстві сил творчого руйнування.
З його погляду, перша ключова передумова для забезпечення сталого зростання – спільна революція науки і технології, поява потужних «корисних знань», які ламали статус-кво.
Друга передумова – накопичення компетенцій у сфері механіки (mechanical competence). Йдеться про здатність працівників виконувати інструкції, які сформульовані на основі знань. Важливо, щоб компетентні, кваліфіковані практики мали доступ до нових знань, моделей, проектів, які є практичним втіленням наукових знань.
Третьою передумовою є суспільство, яке відкрите до змін. Історично в суспільствах завжди були люди, чиї інтереси полягали в збереженні статусу своїх активів (формальні навички, знання, репутація, спеціалізоване обладнання, володіння певними природними ресурсами, статус монополіста). Інтелектуали також часто були серед тих, хто чинив опір інноваційним змінам.
Професори П. Ховітт і Ф. Агьон описували інноваційний розвиток у розвинених країнах після Другої світової війни. Представлення моделей, агрегатних величин, концепцій типу «накопичення факторів виробництва», «технологічні зміни», «накопичення знань», «цілеспрямовані інновації», «людський капітал», «екстерналії» відбувається в історичній ретроспективі, з точки зору авторів, дозволяє сфокусувати увагу на критично важливій ролі інновацій, теоретичних і практичних знаннях.
У дусі сучасної mainstream economics вони будують моделі, виводять функції, рівняння прибутку і цінності в рамках монополістичного і часткового еквілібріуму, описують творче руйнування в моделі загальної рівноваги, будують припущення, за дужки виносячи «за інших рівних умов». Вони роблять твердження, які просто ґрунтуються на здоровому глузді й навряд чи підлягають обробці за допомогою економетричного інструментарію.
Наприклад, при моделюванні вони використовують такі гіпотези, що технологічні зміни будуються на минулих інноваціях, що відомо як «стояти на плечах гігантів». Ще одна гіпотеза моделювання: інновації ніколи не починаються з чистого аркуша. Начебто сама очевидність, але для складних моделей це, ймовірно, новація. Або ось така гіпотеза:
L"Поширення знань не повністю враховується в децентралізованій ринковій рівновазі, оскільки компанії дбають тільки про прибуток, який вони можуть отримати, поки вони є діючими гравцями на ринку."L
А тепер уявіть, як математичними символами, діями виразити поняття «поширення знань», «децентралізована рівновага», «всі компанії», «потенційний прибуток», «стохастичний життєвий цикл фірми», «гетерогенність фірми» тощо. На підставі такого роду «наукового» моделювання робляться певні висновки.
Наприклад, «на ймовірність успішної інновації може вплинути рішення про інвестиції в НДДКР, але інновація залишається стохастичним результатом».
Можливо, на сленгу економетричного моделювання, в логіці макроекономічних агрегатних припущень цей висновок несе певне смислове навантаження, але з наукової точки зору, з позиції здорового глузду і відображення об'єктивної дійсності такого роду висновки, твердження не представляють ніякої прогностичної, причинно-наслідкової цінності. Що таке «ймовірність успішної інновації»? Це скільки відсотків, 20%, 50%, 80% або 99%?
Саме поняття «інновація» має дуже широке значення, і при такому рівні узагальнення оцінювати якусь загальну ймовірність – це навіть далі від наукової валідності, ніж горезвісна середня температура по лікарні. Що таке «може вплинути на рішення про інвестиції в НДДКР»? В якій мірі? Хто повинен визначати цю міру? Хто несе відповідальність у разі провалу? Нарешті, теза «інновація залишається стохастичним результатом», тобто випадковим, імовірнісним і невизначеним.
По суті, нобелівські лауреати та Нобелівський комітет такими складними вербальними конструкціями описують аксіоми людської діяльності, щоденні ситуації з життя кожної діючої людини (homo agens). Майбутнє об'єктивно невизначене. Поліпшення, зміна, трансформація товарів/послуг, умов їх надання Споживачеві – це інновації. Вони можуть бути як матеріальними, так і нематеріальними.
Оцінка набору дій, як і їх наслідків ex-ante (до вчинення дії) – виняткова прерогатива власника капіталу. Саме його ієрархія цінностей, його шкала переваг і унікальна композиція інформаційного поля впливають на рішення, оцінки, а також на порівняння результатів рішень ex-post (після події). Зміна власника капіталу, джерела цінності, на його субститут у вигляді чиновника, директора державного підприємства або якоїсь ради змінює пропорції, оцінки ризику та мотивацію економічних суб'єктів, що беруть участь у процесі. Нобелівські лауреати у своїх моделях не враховують цей фактор, ставлячи знак рівності між державною, колективною та приватною власністю.
В результаті впровадження інновацій одні фірми, які працюють на ринку, залишаються, а інші йдуть з ринку в результаті «творчого руйнування». Очевидно, йде ринкова боротьба за Споживача між новими і старими учасниками ринку, між тими старими, які ризикують інвестиціями в інноваційні продукти, і тими, хто залишається без таких змін.
У разі рівних умов господарювання, відкритої конкуренції приватних фірм, які нейтральні стосовно держави, вперед виходить та фірма, яка отримала більшу підтримку споживача. При цьому логічно припустити, що поразка її конкурентів не буде одномоментною і різкою. У реальному житті конкуренти уважно стежать один за одним, в тому числі в плані виробництва, інновацій, генерації нематеріальних активів. Дуже рідкісні випадки, коли хтось із рівних конкурентів впроваджує товари/послуги за новими технологіями, а інші зберігають старі виробничі патерни.
Зовсім інша справа, коли в ринкові відносини втручається держава. У цьому випадку вона є джерелом ризиків порушення правил рівної конкуренції, дискримінаційних практик, фаворитизму при алокації ресурсів на користь тих чи інших учасників ринку, а також при страхуванні ризиків, пов'язаних з інноваційною діяльністю.
Державний інтервенціонізм може кардинально змінювати умови НДДКР, наукової, технологічної та інноваційної діяльності, консервуючи старі компанії з далеко не найбільш передовими, прибутковими технологіями на ринку.
Чим більша участь держави в економіці, тим більший державний, неринковий сектор, тим вище регуляторне навантаження, тим частіше рішення про вибір приймають розпорядники чужого, а не споживачі, тим вищі ризики імітації інноваційної діяльності, політизації та ідеологізації наукової, дослідницької діяльності.
Імітація інноваційної діяльності як підтверджений факт
Стан імітації інноваційної діяльності спостерігається навіть у розвинених країнах.
Величезні ресурси, сотні мільярдів доларів були спрямовані в сектори-фаворити, підприємства-фаворити держави в результаті псевдонаукових висновків щодо глобального потепління, кліматичних змін, стану атмосфери, балансу вигод/витрат різних видів енергії, шкоди/користі різних видів напоїв, продуктів харчування.
Чим вищий рівень централізації, одержавлення сектора STI (science, technology, innovation), чим довше він зберігається, тим вищі ризики накопичення «омертвілого» в результаті інвестиційних помилок капіталу, а, отже, потрапляння в стагнацію або рецесію зі значними збитками і витратами для населення і приватного бізнесу, який не був безпосереднім бенефіціаром державних програм. Коли настає такий період розплати, старі бенефіціари держави, як правило, звинувачують у провалах зовнішні сили, ринкові механізми (market failures), поганих виконавців (мовляв, теорія у нас прекрасна, технології та ідеї проривні, ось тільки виконавці підвели) або жадібних, недалекоглядних бізнесменів, які не хочуть формувати попит на товари/послуги державних фаворитів.
За допомогою державних ЗМІ, формально наукових кадрів та інфлюенсерів бюрократичного синдикату навіює суспільству загрозу країні від втрати технологічної незалежності, пропонуючи ще більший державний інтервенціонізм. Він виражається у фінансовій, ресурсній підтримці державних центрів генерації наукового, технологічного, освітнього продукту, прийнятті державних інноваційних програм, створенні особливих зон економічної, інноваційної активності, щоб їх учасникам можна було надавати пільги, преференції, дотації на законній основі. Замість ліквідації провальних проектів і програм вони, посилаючись на «творче руйнування», перезавантажують свої комерційні проекти, націоналізуючи збитки. Поза ринковими умовами вони нав'язують своє трактування відносин «конкуренція – інновації». Посилаючись на необхідність регулювання інтенсивності конкуренції, щоб не допустити руйнівної конкуренції (cut-throat competition), VIP-чиновники намагаються перетворити сектор STI (science, technology, innovation) на постійне джерело номенклатурно-комерційного руйнування ринкової структури капіталу.
Такого роду поведінку об'єктивно неможливо відобразити у формалізованих, надто агрегованих моделях і рівняннях, що описують економічне зростання в цілому та інноваційну діяльність зокрема. Теоретики mainstream economics, які явно зловживають методами природничих наук у гуманітарній науці «економіка», виносять за дужки аналізу, включають в категорію «за інших рівних умов» або в групу припущень природу, суть і мотиви бенефіціарів державного топ-менеджменту. Тим самим їх міркування, математичні, історичні описи економічних процесів стають чистою схоластикою, яка не має наукової валідності для вироблення рекомендацій при формулюванні економічної політики в цілому та інноваційної політики зокрема.
Економічна наука повинна бути джерелом знань, рекомендацій для членів законодавчої та виконавчої влади. Перед ними стоїть конкретне завдання — забезпечити прискорення економічного зростання, вийти на траєкторію швидкого, довгострокового економічного зростання.
Нобелівські лауреати 2025 року професори Ховітт, Агьон та Мокір працюють у сфері академічних досліджень mainstream економіки. З одного боку, це економічна історія, яка представляє інтерес для дослідників та широкої публіки, з іншого боку це активне використання економетричних інструментів, моделей, рівнянь для опису концептуальних, сильно агрегованих відносин та станів при безлічі припущень та умовностей.
Твердження «нові технології та інновації можуть стати джерелом економічного зростання» навряд чи потребують десятків, сотень сторінок міркувань, описів, моделей та рівнянь.
Висновки
Наведемо основні висновки аналізу робіт Ховітта-Агьона-Мокіра у вигляді питань та коротких відповідей.
- Чи всі продукти інтелектуальної власності стають джерелом зростання? — Ні.
- Чи знижують моделі лауреатів-2025 ризики інвестиційних помилок в інноваціях та R&D? — Ні.
- Чи підвищує держвтручання шанси на комерційний успіх технологій та ІВ? — Ні.
- Чи знають лауреати-2025 параметри продуктів/технологій для комерційного успіху? — Ні.
- Чи пов’язують вони інноваційне зростання з економічною свободою, захистом власності та розміром держави? — Ні.
- Чи враховують вони різницю мотивації та ризиків залежно від форми власності (приватна vs державна)? — Ні.
- Чи враховують теорію та практику провалів держави? — Ні.
- Чи адекватна їхня методологія для формування політики швидкого довгострокового зростання? — Ні.
- Чи враховують аксіоми людської дії, суб’єктивізм цінності, асиметрію інформації та безсенсовність «суспільного еквілібріуму»? — Ні.
- Чи посилюють їхні роботи позиції вільного ринку, капіталізму та теорії Мізеса–Хайєка–Шумпетера? — Ні.
- Чи можуть їхні роботи використовуватися прихильниками держінтервенціонізму та Великої держави проти приватного підприємництва та економічної свободи? — Так.
Таким чином, теорія ендогенного зростання, представлена як професором П. Ромером (Нобелівська премія з економіки у 2018 р.), професором Р. Лукасом (Нобелівська премія з економіки в 1995 р.), так і професорами П. Ховітт, Ф. Агьон і Дж. Мокір (Нобелівська премія 2025 р.) є інтелектуальним продуктом неокласичної, історичної, інституційної шкіл, які працюють з агрегатами, концепціями, гіпотетичними конструктами, яких не існує у реальному житті.
Ці дослідження – ігри розуму, уяви, припущень шановних професорів, які у своїй вежі зі слонової кістки поблажливо, а часто зневажливо ставляться до реальних економічних процесів, економічних суб'єктів, але продовжують політизувати, ідеологізувати, агрегувати та водночас вдихнути життя у концепцію «Держава».
Поширити
Теми
Світ
Виробництво товарів і послуг
Ярослав Романчук
Президент Міжнародного Інституту Свободи ILI (Україна). Відомий український та білоруський економіст, популяризатор Австрійської економічної школи на пострадянському просторі. Спеціалізується на реформах у перехідних економіках на постсоціалістичному просторі.
Рекомендовані матеріали
Деглобалізація 2.0
Шлях у світовій економіці до режиму «всі проти всіх» відкрито. Наслідки нової зовнішньоторговельної політики США для країн світу та України
Жерці Левіафана
Новий соціалістичний маніфест або як mainstream консультанти світових урядів пропонують контролювати майже всі сфери життя Людини
Економічні міфи: джерела та наслідки ілюзій для України
Шкідливі економічні міфи лежать в основі цілих країнових стратегій розвитку, але у підсумку призводять до економічної кризи, обвальної інфляції та тривалого зубожіння цілих націй. Приклад — Україна. Але чи є антидот?