Main Logo
Всі публікації
150 днів Свириденко: новий уряд старої матриці

150 днів Свириденко: новий уряд старої матриці

Немає підстав чекати принципових змін в економічній політиці Уряду України — Юлія Свириденко діє у моделі державного інтервенціонізму, започаткованої ще у 2000-х. Новий Кабмін зберігає стару економічну стратегію. Детальний аналіз перших кроків нового прем’єра.

26 Листопада, 2025
Реформи
Конкурентоспроможність
Монетарна політика
Урядування та державні регуляції
Фіскальна політика
Ярослав Романчук
Ярослав Романчук

Поширити

PDF icon

Перші 150 днів діяльності нового Уряду показують чіткі маркери щодо реалізованої стратегії. 21-й прем'єр-міністр України Юлія Свириденко вступила на посаду 17.07.2025 без презентації попередньої програми, пообіцявши заповнити цю прогалину в найкоротші терміни. Дійсно, через деякий час ми побачили 2 документи:

  • Голова Уряду разом із колегами розробила Програму дій (106 сторінок).
  • План пріоритетних дій Уряду на 2025 рік (229 сторінок).
Джерело: Програма діяльності Кабінету Міністрів України. Вересень 2025
https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/ind.80/programa-diialnosti-kabinetu-ministriv-ukrayini.pdf
План пріоритетних дій Уряду на 2025 рік
https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennia-planu-priorytetnykh-dii-uriadu-na-2025-rik-1003-100925.

Програми та плани уряду: розклад цілей і завдань

Проаналізуємо зміст Програми та Плану уряду з метою оцінки результати перших 150 днів діяльності нового складу уряду та перспективи розвитку економіки за умови збереження чинної стратегії та змісту економічної політики.
У Програмі Кабінету Міністрів цілих 129 операційних цілей, тисячі кроків щодо реалізації планів, сотні індикаторів, які повинні сигналізувати про якість її реалізації. Юлія Свириденко стверджує:
L"Наші пріоритети сформовані так, щоб допомогти країні вистояти у час війни та водночас забезпечити рух уперед — відновлення, розвиток економіки та зміцнення держави після перемоги"L
Джерело: Кабінет Міністрів України. https://priorities.gov.ua/
У вступі до Програми діяльності Кабмін перелічує свої пріоритети, серед яких не тільки національна безпека і оборона, добробут, макрофінанси, реформи та бізнес, але й охорона здоров'я, спорт, культура та боротьба з корупцією. Такий перелік пріоритетів, ймовірно, збігається з усім, чим займається або планує займатися Уряд. В результаті, коли все потрапляє в категорію пріоритетів, то нічого таким не являється. Формулювання цих самих «основних пріоритетів» такі розпливчасті й загальні, що ними можна прикрити буквально все, що роблять міністерства, відомства і сам Кабмін.
Відразу після зазначення пріоритетів йде перелік цілей окремих міністерств. Однак формулювання цілей, завдань Кабінету Міністрів, як уряду, так і координатора та реалізатора цілей економічної політики в цілому відсутнє. Так виглядає розподіл за операційними цілями та завданнями по міністерствах:
  • Міністерство оборони - 8 цілей, для досягнення яких передбачено 91 завдання;
  • Міністерство цифрової трансформації – 5 цілей і 10 завдань;
  • Віцепрем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України - 6 цілей і 12 завдань;
  • Міністерство юстиції - 7 цілей і 20 завдань;
  • Міністерство розвитку громад та територій - 18 цілей і 64 завдання;
  • Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України - 8 цілей і 16 завдань;
  • Міністерство у справах ветеранів - 9 цілей і 18 завдань;
  • Міністерство фінансів - 8 цілей і 12 завдань;
  • Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України - 8 операційних цілей і 46 завдань;
  • Міністерство охорони здоров'я - 8 цілей і 15 завдань;
  • Міністерство освіти й науки - 9 цілей і 29 завдань;
  • Міністерство молоді та спорту - 6 цілей і 16 завдань;
  • Міністерство культури й стратегічних комунікацій - 9 цілей і 16 завдань;
  • Міністерство закордонних справ - 5 цілей і 8 завдань;
  • Міністерство енергетики - 7 цілей і 30 завдань.
На думку Юлії Свириденко, виконання прийнятої програми повинно
L"забезпечити системний розвиток держави: від зміцнення обороноздатності та підвищення ефективності власного виробництва до впровадження сучасних цифрових сервісів, нових соціальних програм та реформ у сфері освіти та охорони здоров’я, що дасть змогу не лише реагувати на поточні виклики, а також інвестувати у розвиток України на шляху до вступу в ЄС"L
Джерело: Програма діяльності Кабінету Міністрів України. Вересень 2025
https://priorities.gov.ua/wp-content/uploads/2025/09/programa-diyalnosti-kmu-2.pdf

Хто допомагає Кабміну будувати плани

На етапі написання програми та плану дій новий Кабінет Міністрів отримав, за інформацією Ю. Свириденко, 683 пропозиції від громадських організацій, бізнес-асоціацій, експертів та активних громадян.
Найбільше звернень було адресовано Міністерству економіки — 184 та Міністерству розвитку громад та територій — 80. Прем'єр-міністр зазначила, що
L"більшість пропозицій були враховані повністю або частково, значна їх частина вже реалізується в межах чинних програм і стратегій"L
Тобто ці документи є результатом державно-приватного партнерства, кооперації чиновників і тих аналітичних центрів, які співпрацюють з ними. Вони, своєю чергою, працюють з міжнародними донорами, які підтримують проекти технічної, технократичної допомоги для України. Також у них також відображена точка зору численних бізнес-асоціацій, які мають постійні прямі контакти з міністерствами та Кабінетом Міністрів.
Таким чином, уряд Ю. Свириденко спирається на mainstream українського бізнесу та аналітичної спільноти.
Основними його представниками від бізнесу є:
  1. Українська Рада Бізнесу
  2. Спілка Українських підприємців
  3. Торгово-промислова палата України
  4. Європейська Бізнес Асоціація
  5. Рада бізнес-омбудсмена
  6. галузеві бізнес-асоціації
Аналітичне, експертне середовище в діалозі з владою представляють:
  1. Національний інститут стратегічних досліджень
  2. Центр економічної стратегії
  3. VoxUkraine
  4. Український інститут майбутнього
  5. CASE Україна
  6. Київська школа економіки
  7. Інститут економічних досліджень та політичних консультацій
  8. Dragon Capital
  9. The German Economic Team
  10. Інвестиційна група ICU
Всі вони беруть активну участь у найрізноманітніших заходах Кабінету Міністрів, міністерств і відомств, публічно висловлюючись на підтримку економічної політики як попереднього складу Кабінету Міністрів, так і нинішнього. Виходячи з того, що вони залучені до процесів консультацій, переговорів, обговорення найрізноманітніших аспектів економічної політики, їх можна вважати співавторами, стейкхолдерами прийнятих урядом Програми та Плану.
Прийняті новим складом уряду документи є відображенням, зокрема, їхніх поглядів на те, якою має бути наукова основа та практична реалізація економічної політики.
Уряд країни – це центр розробки, проведення та координації економічної політики. В ідеалі парламент і президент визначають Стратегію економічного розвитку, напрямок руху, а Кабінет Міністрів, як команда професіоналів, обирає засоби для досягнення поставлених цілей.
В ідеалі законодавча влада замовляє у виконавчої таку економічну політику, яка б забезпечила високі темпи економічного зростання, залучення інвестицій, зростання продуктивності праці, зростання прибутковості бізнесу і доходів населення. Якщо діяти розумно і науково, то такого роду політекономічне замовлення має бути сформульоване на основі наукового аналізу різних теорій і моделей економічного зростання та розвитку.
Робота з наукового супроводу діяльності парламенту й уряду має вестися постійно, щоб оптимізувати алокацію ресурсів і активів, особливо під час відбиття широкомасштабної військової агресії ворога. Власне, для цього й існують наукові, академічні центри, університети та організації, що фінансуються з державного бюджету. Вони повинні формувати якісну імунну систему країни від шкідливих, токсичних, тупикових ідей.
Сьогодні в Україні існує безліч структур, які покликані формувати цю імунну систему в країні:
  1. Державна установа «Інститут економіки та прогнозування НАН України»,
  2. Державна установа «Інститут економіко-правових досліджень імені В. К. Мамутова Національної академії наук України»,
  3. Державна установа «Інститут ринку й економіко-екологічних досліджень НАН України»,
  4. Закарпатський регіональний центр соціально-економічних i гуманітарних досліджень НАН України,
  5. Інститут демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи Національної академії наук України,
  6. Інститут економіки промисловості НАН України,
  7. Науково-дослідний інститут соціальної політики Міністерства соціальної політики України і Національної академії наук України,
  8. Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України,
  9. Міжвідомча координаційна рада НАН України
  10. МОН України тощо.
У 2024/25 навчальному році в Україні діяло 314 університетів, з яких 173 державні, 34 комунальні та 107 приватні. У них навчалося 956,41 тисячі студентів. Частка студентів приватних вишів – лише 3,4%. Серед наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників 19567 докторів наук, 62275 докторів філософії/кандидатів наук, 16327 професорів.
Ці цифри свідчать про те, що формально Україна багата на наукові кадри. Економіку вивчають у понад сотні вищих навчальних закладах країни. Коштом грошей платників податків утримуються тисячі професорів і докторів наук.
Логічно поставити питання про зв'язок української економічної науки з економічною політикою Уряду. Зміст прийнятих Кабміном, Верховною Радою нормативних актів за останні п'ять років переконливо показує, що українська влада зробила ставку на модель держави загального інтервенціонізму. У ній домінує Держава, як власник, у виробництві, інвестиційній діяльності та споживанні.
Українська економічна наука, левова частка якої була і продовжує знаходитись на бюджетному фінансуванні, протягом всієї новітньої історії незалежності країни підтримує курс на державний інтервенціонізм. Вона являє собою марксистсько-кейнсіанський фьюжн, який на практиці є поєднанням пострадянської структури капіталу з моделлю welfare state, тобто державою загального інтервенціонізму.
Вона характеризується домінуванням держави практично в усіх секторах економіки, конфліктом інтересів, низькою якістю координації монетарної, фіскальної та регуляторної політики, проникненням у структури держуправління неформальних інститутів, які призводять до захоплення держави лобістами та потужними групами за інтересами, а також зниженням якості державних послуг у цілому. Звідси широке використання номенклатурно-силової дискреції, яка є основним джерелом корупції в країні.

Новий уряд старої матриці

Відставка старого складу Кабінету Міністрів на чолі з Д. Шмигалем, призначення нового уряду на чолі з Ю. Свириденко не було наслідком проведеного аудиту, аналізу теоретичної моделі розвитку, практики імплементації економічної політики. Аудиту, який могли б здійснити структури Національної академії наук або провідні економічні університети країни. Старий і новий склад Кабінету Міністрів працюють за однією матрицею, з тим же управлінським капіталом, в рамках тих же стратегій, концепцій і законів. Новий уряд у своїй Програмі та Плані дій це підтвердив.
Немає підстав очікувати істотних, принципових змін в економічній політиці. Новий склад Кабінету Міністрів не висловлює сумнівів у моделі економічного розвитку, в її основних інститутах і механізмах. У цьому немає нічого дивного, адже прем'єр-міністр Ю. Свириденко була в старому уряді віцепрем'єром, міністром економіки, а до цього відповідала за економічний блок в Офісі президента.
Вона була і залишається прихильницею держави загального інтервенціонізму. Програма і план дій уряду Ю. Свириденко – це продовження економічної політики не тільки з 2019 року, але і з початку 2000-х.

Якими могли бути План та Програма дій нового уряду?

Якби йшлося про принципові зміни в моделі розвитку або навіть про зміну параметрів економічної політики, то це було б зазначено в документах, зокрема було б сформовано перелік відповідних кількісних і якісних KPI (Key Performance Indicators) для оцінки якості та ефективності економічної політики. У Програмі та Плані дій уряду такого немає.
Ось приблизний перелік кількісних і якісних показників, які слід було б затвердити Кабінету Міністрів для оцінки якості його діяльності:

Кількісні показники економічної політики

  1. Темпи зростання реального ВВП – мінімум 5% на рік протягом п'яти років. Як альтернативний варіант – забезпечення темпів зростання реального ВВП на 25-30% вище середньосвітового. Середньорічні темпи зміни реального ВВП України у 2004-2024 роки склали 0,09% ВВП, в той час, як світова економіка в цей період зростала на 3,2% на рік.
  2. Збільшення частки економіки України (ВВП у доларовому вираженні) з 0,18% до 0,3% у 2027 році й до 0,5% у 2030 році. Як альтернативний варіант можна закріпити щорічний крок зростання ролі української економіки у світовій або вибрати країни-маяки (benchmark). Наприклад, ВВП України у 2024 році становив 10,2% ВВП Німеччини ($5719 та $56087), 22,9% ВВ Польщі ($24974). Цільовим показником може бути скорочення розриву до рівня Німеччини до 15% у 2027 році й досягнення рівня Польщі до 35% до 2030 році.
  3. Зниження інфляції до 2% річних у 2027 році. У період 2021-2025 років середньорічна інфляція становить 12,7%.
  4. Скорочення дефіциту бюджету до 2-3% ВВП. У період 2022-2025 років середньорічний дефіцит бюджету перевищує 20% ВВП.
  5. Скорочення дефіциту торгового балансу до 2-3% ВВП. У період 2022-2025 років середньорічний дефіцит торгового балансу становить ~20% ВВП.
  6. Скорочення дефіциту платіжного балансу до 2 - 3% ВВП. У період 2022-2025 років середньорічний дефіцит платіжного балансу без урахування грантів оцінюється на ~23% ВВП.
  7. Скорочення державного боргу до 40% ВВП. За підсумками 2025 року державний борг, включаючи держгарантії, перевищив 100% ВВП.
  1. Скорочення обсягу державних витрат до 40% (під час війни). У період 2022-2025 років середньорічний обсяг державних витрат склав ~70% ВВП.
  1. Збільшення обсягу прямих іноземних інвестицій на душу населення до $6500. За підсумками 2024 року накопичені прямі іноземні інвестиції на душу населення України склали ~$1520 при середньосвітовому показнику $6270.
  2. Збільшення обсягу експорту товарів і послуг на душу населення до $5000. У 2024 році експорт товарів і послуг на душу населення в Україні склав ~$13450.
  3. Збільшення продуктивності праці до $50 на годину в постійних міжнародних $ 2021 року за паритетом купівельної спроможності (методологія МОП). У 2024 році цей показник в Україні склав ~$19.
  4. Зниження безробіття до 4%. У 2025 році безробіття становить ~12%.
  5. Підвищення співвідношення «приватні інвестиції в основний капітал до ВВП» до 25%. У період 2021-2025 роках вони оцінюються на 12,7% ВВП.
  6. Підвищення співвідношення «кредит приватному сектору до ВВП» до 50%. У 2021-2025 роках середньорічний обсяг кредиту приватному сектору склав 5,8% ВВП.

Якісні показники економічної політики

  1. Місце в Індексі економічної свободи: увійти до Топ-50, входження через 3 роки до Топ-30.
    В Індексі економічної свободи - 2025 Україна посіла 143-тє місце.
  2. Місце в Індексі свободи людини: увійти в Топ-50, через 3 роки в Топ-30.
    В Індексі свободи людини - 2024 Україна посіла 122-е місце.
  3. Місце в Індексі захисту прав власності: увійти в Топ-50, через 3 роки в Топ-30.
    У Міжнародному індексі захисту прав власності - 2025 Україна посіла 104 місце.
  4. Місце в Індексі верховенства права: увійти до Топ-50, через 3 роки до Топ-30.
    В Індексі 2025 року Україна посіла 90 місце.
  5. Показник «Ефективність держави» в World Governance Indicators до 65 балів.
    В Індексі глобальної інноваційності 2025 р. за цим фактором Україна посіла 94-те місце з показником 34,3 бала.
  6. Показник «якість ділового клімату» в Індексі глобальної інноваційності – 60 балів.
    В Індексі глобальної інноваційності 2025 р. Україна за цим фактором посідала 89-те місце з показником 34,9 бала.
  7. Показник «Інституційне середовище» 60 балів в Індексі глобальної інноваційності – 60 балів.
    В Індексі глобальної інноваційності - 2025 Україна за даним фактором була на 115-му місці з показником 31,8 бала.
  8. Місце за Індексом глобальної інноваційності: увійти до Топ-50, через 3 роки до Топ-30.
    У 2025 році Україна посіла 66-те місце з показником 29,7 бала.
  9. Місце за Індексом фінансової відкритості: увійти до Топ-50, через 3 роки до Топ-30.
    У 2022-2023 роках Україна була на 166-му місці.
  10. Місце за Індексом сприйняття корупції: увійти до Топ-50, через 3 роки до Топ-30.
    В Індексі 2024 року Україна опинилася на 105-му місці з показником 35 балів зі 100 можливих.
  11. Місце за Індексом «Матриця ризиків хабарництва»: увійти до Топ-50, через 3 роки до Топ-30.
    В Індексі 2024 року Україна опинилася на 109-му місці з показником 52 бали (найкращий результат – Норвегія, 7 балів).
  12. Місце за Індексом законності та порядку: увійти до Топ-50, через 3 роки до Топ-30.
    В Індексі 2025 року Україна посіла 98-102 місце з показником 74% зі 100 можливих.
  13. Місце за Індексом щастя: увійти до Топ-50, через 3 роки до Топ-30.
    Україна в 2025 році в Індексі щастя опинилася на 111-му місці.
  14. Показник Індексу економічної безпеки ILI: 65 балів (жовта зона).
    У 2024 році значення Індексу для України становило 35,2 бала.
Комбінація цих індексів й показників з різними значеннями дозволила б визначити якість і ефективність діяльності Кабінету Міністрів. На жаль, нічого подібного в документах Уряду немає.
Програма і План рясніють формулюваннями, положеннями, які виправдовують будь-які дії будь-якого органу держуправління. Вони виправдовують, орієнтують чиновників на процес, а не на результат.
ILI logg

Share

Ось кілька прикладів завдань, які ставлять перед собою різні міністерства:
  • вдосконалення системи підготовки громадян до національного спротиву;
  • удосконалення законодавства з питань соціального захисту військовослужбовців;
  • забезпечення фінансування оборонно-промислового комплексу на необхідному рівні;
  • приєднання до участі в європейських безпекових інструментах;
  • унормування використання в цивільному обігу військових найменувань і військової символіки;
  • забезпечення розвитку співпраці з ЄС у сфері космічної діяльності;
  • підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами;
  • розвиток добровільної пожежної охорони;
  • наближення норм національного законодавства, що регулюють сферу безпеки дорожнього руху, до норм законодавства Європейського Союзу;
  • стимулювання інвестицій у технологічний сектор;
  • продовження політичного діалогу з державами — членами НАТО з метою набуття членства в Альянсі;
  • зміцнення авторитету пенітенціарної системи;
  • встановлення нових вимог до будівель і споруд;
  • удосконалення питань функціонування місцевого самоврядування в умовах воєнного стану та євроінтеграції;
  • підвищення енергоефективності у будівлях громадського призначення;
  • реформа солідарної пенсійної системи;
  • реалізація реформи прожиткового мінімуму;
  • удосконалення процедури взаємного узгодження, процедури попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях;
  • створення умов для зменшення частки держави в банківському секторі;
  • підтримка розвитку овочесховищ та інфраструктури для аграріїв;
  • посилення спроможності українського бізнесу інвестувати у власний розвиток;
  • створення Національної установи розвитку;
  • оновлення промислової політики, орієнтованої на розвиток внутрішнього виробництва та переробку, підтримка створення нових виробничих потужностей;
  • створення прозорих та інвестиційно привабливих умов вітчизняного видобувного сектору;
  • впровадження нової системи торгівлі квотами на викиди парникових газів та забезпечення виконання міжнародних кліматичних зобов’язань;
  • прийняття нового Трудового кодексу України та Стратегії зайнятості для підтримки розвитку українського бізнесу;
  • створення нових фондів відновлення;
  • впровадження реформи спорту в Україні.
По суті, українська бюрократія написала документи для себе і під себе в рамках звичної для неї стандартної діяльності в Моделі держави загального інтервенціонізму. Весь функціонал органів державного управління нового уряду зберігся, структура дохідної та видаткової частини бюджету органів держуправління також залишилася незмінною.
А найголовніше — усвідомлення причин низьких темпів економічного зростання, ідентифікації основних перешкод для швидкого, довгострокового економічного зростання так і не відбулося. Регуляторне навантаження залишилося незмінним, а джерела трансакційних витрат бізнесу і домогосподарств також не піддалися переосмисленню.
У документах Уряду немає ні слова про критичну важливість поліпшення якості макроекономічної політики, в першу чергу, про координацію монетарної, фіскальної та регуляторної політики. Новий уряд продовжує політику попереднього, ігноруючи такі фактори економічного зростання, як «економічна свобода», «захист приватної власності», «розмір держави», «інфляція», «дефіцит державного бюджету», «розмір державного боргу», «режим переміщення грошей і товарів через кордон».
Infographic
Така какофонія прогнозів свідчить про те, що економіка України функціонує в умовах глибокої невизначеності, потужних дизруптивних трендів і подій. Без сумніву, найбільшим фактором створення ризиків і невизначеності є російська війна проти нашої країни.
Однак, судячи з опитувань бізнесу, великий внесок у погіршення якості ділового, інвестиційного клімату робить сама влада. Так, за даними опитування Advanter Group, Топ-5 основних бар'єрів для залучення інвестицій в Україну – це:
  1. відсутність зрозумілих можливості на майбутнє – 42,4%,
  2. нестабільне законодавство – 37,9%
  3. високі ризики безпеки – 36,4%
  4. судова система та захист прав власності – 28,8%
  5. корупція / непрозорість процедур – 27,3%
Джерело: Дослідження стану бізнесу в Україні. Липень 2025. Період опитування: 12.07.2025 – 22.07.2025 р. Advanter Group
https://drive.google.com/file/d/1MD0cTvtCrgtMVy9Rd1kWQ1wGqRT0W9ZO/view

Чим загрожує українцям реалізація планів Уряду

Програма та План Уряду не покращують ані макроекономічну ситуацію, ані якість інституційного, ділового середовища. При цьому ми фіксуємо накопичення небезпечних макроекономічних дисбалансів, які вже у 2026 році вимагатимуть вжиття болючих заходів. Збереження високого рівня інфляції при м'якій монетарній політиці, ручне управління курсом національної валюти при загрозливому рівні дефіциту торгового і платіжного балансів, надзвичайно високий рівень дефіциту бюджету органів державного управління (понад 20% ВВП), стан державного боргу (понад 100% ВВП) при зниженні економічної активності, нездатності вивести 35 - 40% економіки країни з тіні й задушливому одержавленні економіки (держвитрати на рівні ~70% ВВП). Від різкого погіршення соціально-економічного становища українців, від дефолту країни рятують наступні фактори:
  • щорічна зовнішня допомога $50 - 55 млрд;
  • стабільно високий попит на державні облігації;
  • стійкість українського бізнесу, його здатність оптимізувати регуляторні та податкові витрати;
  • високий рівень доларизації економіки;
  • високий рівень самоорганізації суспільства, його підтримка ЗСУ;
  • підтримка українців грошовими переказами з-за кордону;
  • збереження сприятливого режиму сировинного с/г експорту України до ЄС;
  • соціальна підтримка населення через зайнятість у «сірій» економіці.
Якщо Україна втратить хоча б частину зовнішньої підтримки, якщо Уряд спробує ще більше збільшити податкове та регуляторне навантаження, якщо поглибиться криза довіри до Уряду України з боку суспільства та зовнішніх партнерів, економіка може зіткнутися з цілою низкою внутрішніх шоків, серед яких девальвація гривні, дефолт за багатьма зобов'язаннями уряду, скорочення державних витрат, зростання тарифів інфраструктурних компаній, в тому числі вартості ЖКП для населення.
У Програмі та Плані уряду, в бюджеті на 2026 рік, в Основних напрямках грошово-кредитної політики на 2026 рік не проглядається усвідомлення цих загроз, тим більше прийняття адекватних заходів щодо їх пом'якшення або нейтралізації.

Висновки

Аналіз дій нового Кабінету Міністрів на чолі з Ю. Свириденко, зміст його Програми та Плану дозволяє зробити цілу низку висновків за підсумками перших 150 днів його діяльності.
  1. Кабінет Міністрів не виконував і не виконує свою базову функцію визначення параметрів якісної, відповідальної макроекономічної політики, її координацію з органами державної влади, включаючи Національний банк.
  2. Новий Кабінет Міністрів працює без чітких, обов'язкових кількісних і якісних показників, виконання яких гарантувало б вихід на стійку траєкторію швидкого довгострокового економічного зростання.
  3. Кабінет Міністрів Ю. Свириденко не має, не застосовує чітких, науково обґрунтованих критеріїв оцінки різних рішень, застосування інструментів на параметри економічного зростання та розвитку. Економічна наука України та економічна політика країни практично не перетинаються. У Програмі та Плані Кабміну складно знайти внесок вчених, які б усвідомлювали негативні наслідки реалізації моделі держави загального інтервенціонізму.
  4. Кабінет Міністрів Ю. Свириденко продовжує працювати без застосування інструментів і методик оцінки ефективності державних витрат, без оцінки адекватності поточному стану економіки нинішнього податкового навантаження і податкової системи в цілому.
  5. Кабінет Міністрів Ю. Свириденко продовжує традицію попередніх складів уряду, не маючи балансу вигод і збитків до проведеної регуляторної політики. Численні міжнародні організації фіксують надзвичайно низьку якість системи держуправління в Україні, слабкий потенціал для проведення регуляторної політики, для дисциплінованого, відповідального застосування дискреції та дискримінації, але усвідомлення цього стану новим урядом у його документах і діяльності немає.
  6. Кабінет Міністрів Ю. Свириденко продовжує політику витіснення приватних кредиторів, інвесторів, виробників товарів і послуг. Різні режими роботи на ринку, відсутність універсального доступу до інструментів регуляторної політики, контрольних і правоохоронних органів, штучне виділення «точок зростання» (секторальне та індивідуальне) змушує малий бізнес до оптимізації витрат (податкових, регуляторних, транзакційних) через операції в «сірій» економіці.
Таким чином, Кабінет Міністрів під керівництвом Ю. Свириденко продовжує курс усіх попередніх урядів, роблячи ставку на Держплан та модель Big State «Велика Держава»:
  • держвитрати ~70% ВВП,
  • держвласність ~55-60% ВВП,
  • зайнятість у держсекторі - 45-48% робочої сили,
  • регуляторне навантаження ~15-17% ВВП,
  • транзакційні витрати - 5-7% ВВП,
  • держборг — понад 100% ВВП.
Ця модель суперечить декларованим цілям щодо забезпечення високих (7-10% на рік) темпів економічного зростання, створення умов для повернення в країну понад 10 млн українців, залучення сучасних, високотехнологічних інвестицій, підвищення привабливості національної юрисдикції для включення національних виробників у глобальні ланцюжки цінності.

Поширити

PDF icon

Теми

Реформи
Конкурентоспроможність
Монетарна політика
Урядування та державні регуляції
Фіскальна політика

Ярослав Романчук photo

Ярослав Романчук

Президент Міжнародного Інституту Свободи ILI (Україна). Відомий український та білоруський економіст, популяризатор Австрійської економічної школи на пострадянському просторі. Спеціалізується на реформах у перехідних економіках на постсоціалістичному просторі.

Публікації автора
Ярослав Романчук TelegramЯрослав Романчук Facebook

Рекомендовані матеріали

Втрачена Економіка image
Реформи
24 Лютого, 2025

Втрачена Економіка

Війна і військовий соціалізм сучасного українського номенклатурного господарства

Застрягання в транзитній зоні між держпланом і ринком image
Економічна свобода
8 Липня, 2025

Застрягання в транзитній зоні між держпланом і ринком

Чому в пострадянському, постсоціалістичному суспільстві «совок» ще міцний і як Захід культивує його збереження замість переходу до повноцінного вільного ринку.

Матриця могилізації реформ в Україні image
Реформи
24 Серпня, 2024

Матриця могилізації реформ в Україні

Державні пріоритети економічної політики України-2024 як ідеальний план руйнування надії на економічні зміни